День: 25.05.2008

Важливіші місцевості Буковинської Гуцульщини і видатніші в них громадські діячі.

    Найважливішим культурним і торговельним центром Буковинської Гуцульщини є повітове — сьогодні районове — місто Вижниця, яке є немов розмежувальним пунктом між Гуцульщиною і Підгір’ям.
    Назву місцевости Вижниця стрічаємо перший раз у молдавській хроніці Йона Некульчі (1672-1745). Некульча передає назву в українській народній вимові “Вижніца”, Розуміється, що заселена місцевість мусіла існувати далеко раніше. У 1767 р. Вижниця отримує привілей торгового містечка. У 1855 р. Вижниця стає повітовим центром і відтоді його значення як адміністративного і торговельного, а згодом і культурного, центру значно зросло.
    В околиці діяла (1817-1830) опришківська ватага Мирона Штолюка (Катеринюка), якого спіймано й скарано на горло разом із 7-ма членами ватаги у Вижниці.
    Лукин Кобилиця був послом від Вижницького повіту і під мас гуцульських розрух мав на окраїні Вижниці (на Глєдеві) одні із скликаних ним зборів.
    Від половини 19 ст. українська національна свідомість Вижниці й Вижниччини скоро зростала завдяки рідній школі й рідному слову із театральної сцени. Буковинська Гуцульщина знайшлася у щасливому положенні, видавши зі свого середовища великого національного пробудника й щирого опікуна рідної школи, письменника й шкільного інспектора для народних шкіл Вижниччини Осипа Юрія Федьковича. Федькович був рівнож щирим опікуном театрального мистецтва. Федькович розумів, — як це висловлювався Сидір Воробкевич, — що “в цей спосіб (при помочі театру — І. Н.) найлегше дістатись до душі свого народу, ушляхетнити його серце й зрушити його національну свідомість”.

Читати дальше

Буковинська Гуцульщина й українське національне відродження на Буковині під проводом \”Короля Гуцула\”

    Революційні рухи в Західній Європі проти абсолютизму і його чорної
реакції, а зокрема революції в Парижі, Берліні й Відні у 1848 р.,
приносять подув національної волі народів уярмлених імперіалістичними
державами. Цей подих волі, весни народів, особливо відчувся в
австрійській імперії, златаній із багатьох окремих народів — зокрема
слов\’янського походження, як: поляків, словаків, словінців, українців,
хорватів, чехів. Зі всіх цих народів найбільше упослідженими були
українці, бо знаходилися під тиском мадярів — на Закарпатті, поляків —
у Галичині та румунів — на Буковині, без рідної мови й рідної школи,
призначені на винародовлення: змадярщення, ополячення і зрумунщення.

Читати дальше

Гуцульський бунт на Буковині під проводом Лукина Кобилиці

    Народний рух знову вибух яскравим світлом, цим разом на Буковинській
Гуцульщині в роках 1843-1849 під проводом Лукина Кобилиці (1812-1851),
народженого в селі Сергії, неписьменного гуцула, але людини величних
духових прикмет. Кобилиця був дуже інтелігентним, говорив з великою
гідністю. Був одружений і батьком шести дітей. Добрий господар, мав
гарне господарство в присілку Красний Діл біля села Плоска.

Читати дальше

Буковинська Гуцульщина й опришківський рух

    Ще й до бунту Лукина Кобилиці історія Буковинської Гуцульщини знає
народні рухи проти утисків і кривд шляхтою над селянством. Ці рухи мали
соціальний і національний характер, бо утиски приходили від
неукраїнської або зденаціоналізованої шляхти.

Читати дальше

Історія Буковинської Гуцульщини.

    Гуцульські Карпати були своєрідною фортецею, захистом волі гуцулів
проти національного й соціяльного гніту. Карпати були прибіжищем для
народних оборонців і месників за нанесені народові кривди.
    Перші поселення гір засновувалися в долинах більших річок, догідних для
людського поселення. Гуцульщина, живучи в відокремленні, була немов
своєрідною республікою, куди чужа влада вступала дуже повільно, непевно
і сконсолідувалася аж у 17-18 ст. І власне до нас дійшли джерела про
Гуцульщину в зв\’язку із намаганням консолідації тут чужої влади і
реакції гуцулів проти порушення їх свобід.

Читати дальше