X
    Категорії: Цікаве

Гуцульщина

    У наших горах люди жили з давних-давен. Будували вони собі пристанівок у поточинах, де текла вода і не дуло вітром. Збільшилосі народу в горах, коли наш край зачьила плюндрувати татарва. Тоді наші гори кишіли втікачьими. Найбільше їх крилосі від біди коло найвищої гори. Чорною гора була для втікачів на нових місцьих. Чорною вона була і в очах ворогів, що не могли вони її досігнути, бо там непрохідні пущі стояли. Так і понині називають ту гору Чорною.    У наших горах люди жили з давних-давен. Будували вони собі пристанівок у поточинах, де текла вода і не дуло вітром. Збільшилосі народу в горах, коли наш край зачьила плюндрувати татарва. Тоді наші гори кишіли втікачьими. Найбільше їх крилосі від біди коло найвищої гори. Чорною гора була для втікачів на нових місцьих. Чорною вона була і в очах ворогів, що не могли вони її досігнути, бо там непрохідні пущі стояли. Так і понині називають ту гору Чорною.
    Втікали суди люди навіть з Києва. Говорили, що найбільше було золотарів, різьбарів, шивкинь, ткачів, кушнірів, майстрів і музик, що сам кньизь сказав їм в гірських дебрах сховатисі з своїми скарбами.
    Для свої роботи ці люди доста мали матеріалу. Тогди ще сила тисових лісів росла тут, а дичина волочиласі людим попід ноги. Було з чого майструвати, шити і ткати.   
    За першим разом татари занадилисі до нас і майже кождої весни та літа нишпорили по наших селах. Людим з гір було небезпечно віходити з своїх схованок. Навіть і ті, що мріяли сі вернути назад додому, лишьилисі навічно в горах. Вони розселилисі по гірських закутинах та й взьилисі за ґаздівство. Найбільшим їх богатством став товар. Та хліба гірська земльи не могла вродити на всіх. Їго гірські люди шукали по долах. Вони клали на коні свою працу, бо доріг для возів у горах тогди не було, і вандрували по пільних і підгірських селах за хлібом.
    Вандрівники йшли гуртом. Кождий ґазда мав до того коньи, на якому віз сі, ще два-три коні з своїм добром. Всі вони мали зброю, бо ніхто не міг їм ґарантувати щасливу дорогу. Людий, що мешкали в горах, називали горьинами. Коли їх збільшилосі до того, що в потоках стало тісно, вони сантужилисі на верхи. Тих, що будувалисі по верхах, називали верховинцьими.
    Як люди з гір показувалисі по долах у своїй одежині, з своїми нацяцькованими кіньми, у подолян це викликало зацікавлення. А до того, аби прикликати до свого добра якнайбільше купців, верховинці грали на сопілках. Люди вібігали з хат і на дорозі виділи свьито. Всі подорожні, навіть жінки, їхали на коніх. Їх одежина була прикрашена, кінська збруя так само блищьила від прикрас, сопілка грала до танцу. Поки зачинали міньити гірскі вироби на зерно, прибулі тігнули молодиц в танец і співали;
Гуцаласи, гуцаласи, гуцаласи дівка,
Вона би си не гуцала, якби не сопілка.
    Як міньити вже не було що, то подорожні від\’їздили. А що всі вони вже гуцалисі на коніх, то за ними жартом вікрикували:\”Гуцаки! Гуцкани! Гуцани! Гуцули!\” Найбільше таке любили вікрикувати діти, дівки і парубки. Та цего було їм замало, і вони ще й проказували співанку:

Гуп, гуц гуцули на сивій кобилі,
Один їде на фостику, а другий на гриві.
Один їде на фостику та й в сопілку грає,
Другий їде та й на гриві й гриву розчесає.
Не той гуцул, не той гуцул, що загуцуливсі,
А той гуцул, а той гуцул, що в горах родивсі.

    Нам слова \”горьини\” і \”верховинці\” не так пасували, як гуцули. Бо гуцул – це їздец, танцівник, музика. Тому воно, тото слово, так пристало до нас. Від него й наш край назвали Гуцульщина.

Гуцул:
Схожі новини