Категорія: Буковинські гуцули

Керівники Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» прийняли участь в урочистостях, присвячених 90-річчю музею Гуцульщини й Покуття

foto_kolomiyaНа запрошення генерального директора Національного музею Гуцульщини й Покуття ім. Й. Кобринського в місті Коломия Ярослави Ткачук голова Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» Дмитро Стефлюк,  директор Путильської художньої школи, заступник голови Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» Тарас Ковальчук прийняли участь в урочистостях, присвячених 90-річчю музею, які відбулись 6-8 жовтня 2016 року.

В рамках проведення урочистостей відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Сучасний контент. Музейна галузь. Історія, здобутки та перспективи». Для розгляду та обговорення запланованих питань порядку денного запрошено українських та закордонних науковців, зокрема, з Польщі та Естонії.

У привітальному слові з нагоди поважного 90-річного ювілею, голова Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» Дмитро Стефлюк вручив Подяку колективу Національного музею Гуцульщини й Покуття ім. Й. Кобринського, та зазначив, що генеральний директор музею Ярослава Ткачук поставила музейну діяльність на новий щабель, запровадивши тут наукові дослідження, запрошуючи в ці стіни як відомих дослідників, так і початківців.

Другого дня відбулися секційні засідання міжнародної конференції, виїзд у місто Косів та село Яворів Косівського району, де учасникам конференції продемонстровано майстер-класи з народного мистецтва.

На завершальний, третій день для учасників та гостей організовано екскурсію по визначних місцях міста Коломия.

Цеї ночи вопівночи сталася новина

Цеї ночи вопівночи сталася новина
— Вчарувала Марусенька вдовиного сина.
Як го мала чарувати, кликала до хати:

— Прийди, прийди, Іваночку, щось маю казати!

Ой як прийшов він до хати та й став у пороги,

А на столі в Марусеньки біленькі пироги,

А на столі в Марусеньки стоїть склянка пива.

— Віпий, віпий, Іваночку, бо я вже віпила.

Віпив же він склянку пива, віпив склянку руму:

— Тікай, тікай, Іваночку, чим скорше додому!

Цеї ночи вопівночи, ще кури на піли,

Йшов Іванко від Маруськи, люди не виділи.
Йшов Іванко від Маруськи по крутій дорозі,
Стрітила го рідна мамка на хатнім порозі:

— Чи ти, Йванку, з коника впав, чи ти, Йванку, вбився,
Чи ти, Йванку, у дівчини чарів поживився?

— Ні, я, мамко, з коника впав, ні я, мамко, вбився,

Лиш я, мамко, у дівчини чарів поживився.
Як увійшов він до хати, сів на постелину,
Питався його мамка, де-с ночував, сину?

— Ночував я, рідна мамко, в Марусиній хаті,
Віпив же я склянку пива, відай би вмирати.
Поставте мня, рідні брати, на білу подушку,
Ідіть мені та приведіть Марусеньку-душку.
Поставте мня, рідні брати,
на білу перину Й приведіть ми Марусеньку, бо через ню гину.
А як прийшла Марусенька, у порогах стала.

— Скажи-ко ми, Марусенько, чим їс чарувала.

— Ой скажу ти, Іваночку, чим їм чарувала,
Атож тими пиріжками, що-м ти сночи дала.
В однім розі у пирозі зелена руточка,

В другім розі у пирозі люта гадиночка.
Волієш ти, Іваночку, в сирій земли гнити,
Як ся маєш попри мене із другов водити.

Читати дальше

Звідки, Ясю? — З-за Дунаю

— Звідки, Ясю?

— З-за Дунаю.

— Що там чути в нашім краю?

— Ой там ляхи наступають
Та й канони підтягають.
Пішли ляхи на три шляхи,

А татари — на чотири,
А татари — на чотири,
А козаки гору вкрили.
Під тов горов коник стоїть,
Під коником козак лежить,

В правій руці меч тримає,

А з лівої кровця грає.

Над шов кровцев ворон кряче,

Над козаком мамка плаче.

— Не плач, мамко, та й не тужи,

Порубали, та й не дуже.

А головку начетверо,

А серденько нашестеро,

Білі руки на три штуки,

Білі ноги на батоги,

Білі пальці на кавальці,

Біле тіло, як мак дрібно.

Возьми, мамко, піску жменю,

Та й посій го по каменю.

А коли той пісок зійде,

Тогди твій син з войни прийде.

Читати дальше

Віє вітер, віє буйний, віє-повіває

Віє вітер, віє буйний, віє-повіває,
Сидить козак на могилі та й вітру питає:

— Скажи мені, буйний вітре, де козацька доля,
Де фортуна, де надія, де слава і воля ?

— Скажу тобі, козаченьку, скажу, бо я знаю,
Твоя доля козацькая в зеленому гаю.

Твоя доля затоптана сивими волами.

Ой став козак та й заплакав гіркими сльозами.

— Породила мене мати темненької ночи,

Дала мені стан хороший та й чорненькі очи.

Породила мене мати раненько в неділю,

Дала мені лиху долю, де я ї подіну.

Було мені, моя мати, краси не давати,
Було мені, моя мати, щастя-долю дати.
Лиху долю ні продати, ані проміняти,
Лишень треба з лихов долев свій вік коротати.

Читати дальше

Візьму шабелину, візьму шабелину

Візьму шабелину, візьму шабелину

Під праве рам\’я,

Піду до дівчини, піду до єдини,

Може втішиться.

Прийшов я до неї, прийшов я до неї

Та й став на ґанку:

— Ой вийди, дівчино, ой вийди єдина,

Перша коханко!

Ой вийшла дівчина, ой вийшла єдина,
Якружевий цвіт,
Ручки заламала, ревно заплакала,
Змінив їй ся світ.

— Чого, дівча, плачеш, чого, дівча, плачеш,
Чого ти сумна ?

— Як ми не плакати, як не сумувати,
Не буду твоя.

Ой ти підеш горов, ой ти підеш горов,

А я долинов,

Ти зацвитеш ружев, ти зацвитеш ружев,

А я калинов.

Перед тобов будуть, перед тобов будуть

Шапки здоймати,

Мене сиротину, зраджену дівчину

Не пізнавати.

Тобі будуть люди, тобі будуть люди

Руку давати,

Мене сиротину, зраджену дівчину

Всі обминати.

Як буду вмирати, як буду вмирати,

То скажу собі

Золоті нумера, срібні політера

Вписать на гробі.

Хто вміє читати, хто вміє читати,

Най прочитає:

«Любе закохання, гірке розлучання

Тут спочиває».

Читати дальше