Серед українського суспільства — не тільки на еміграції, але теж,
наскільки воно серед даних обставин можливе, на рідних землях — зростає
постійно на протязі останніх десятиріч помітне зацікавлення гербами
земель і міст України. Воно проявляється різновидно: як гербознавчі
досліди, як гербово-мистецькі твори, як використання земських гербів в
емблемах регіональних (лемківських, закарпатських, волинських і інших)
товариств, комітетів тощо і як спроби розшуків за призабутими чи
затраченими гербами. В своїй основі це явище здорове, хоч дехто може
назвати його неслушно проявом \”локального патріотизму\”, чи зайвого
\”реґіоналізму\”. Почування любови до рідної волости рівновартне
почуванням особистої чести чи родової гордости та ні одне з них не
противиться всеукраїнському патріотизмові. Дуже гарно висловив це один
французький письменник: \”Я люблю моє місто більше, ніж твоє, я люблю
мою провінцію більше, ніж твою, одначе понад усе люблю Францію\”. Тому
це зовсім природно, що червоний щит зі срібним хрестом дорожчий
волинякові, ніж золотий лев у блакиті, яким гордиться галичанин, та всі
ці емблеми мають належне собі місце в національному житті.
наскільки воно серед даних обставин можливе, на рідних землях — зростає
постійно на протязі останніх десятиріч помітне зацікавлення гербами
земель і міст України. Воно проявляється різновидно: як гербознавчі
досліди, як гербово-мистецькі твори, як використання земських гербів в
емблемах регіональних (лемківських, закарпатських, волинських і інших)
товариств, комітетів тощо і як спроби розшуків за призабутими чи
затраченими гербами. В своїй основі це явище здорове, хоч дехто може
назвати його неслушно проявом \”локального патріотизму\”, чи зайвого
\”реґіоналізму\”. Почування любови до рідної волости рівновартне
почуванням особистої чести чи родової гордости та ні одне з них не
противиться всеукраїнському патріотизмові. Дуже гарно висловив це один
французький письменник: \”Я люблю моє місто більше, ніж твоє, я люблю
мою провінцію більше, ніж твою, одначе понад усе люблю Францію\”. Тому
це зовсім природно, що червоний щит зі срібним хрестом дорожчий
волинякові, ніж золотий лев у блакиті, яким гордиться галичанин, та всі
ці емблеми мають належне собі місце в національному житті.
Серед українського суспільства — не тільки на еміграції, але теж, наскільки воно серед даних обставин можливе, на рідних землях — зростає постійно на протязі останніх десятиріч помітне зацікавлення гербами земель і міст України. Воно проявляється різновидно: як гербознавчі досліди, як гербово-мистецькі твори, як використання земських гербів в емблемах регіональних (лемківських, закарпатських, волинських і інших) товариств, комітетів тощо і як спроби розшуків за призабутими чи затраченими гербами. В своїй основі це явище здорове, хоч дехто може назвати його неслушно проявом \”локального патріотизму\”, чи зайвого \”реґіоналізму\”. Почування любови до рідної волости рівновартне почуванням особистої чести чи родової гордости та ні одне з них не противиться всеукраїнському патріотизмові. Дуже гарно висловив це один французький письменник: \”Я люблю моє місто більше, ніж твоє, я люблю мою провінцію більше, ніж твою, одначе понад усе люблю Францію\”. Тому це зовсім природно, що червоний щит зі срібним хрестом дорожчий волинякові, ніж золотий лев у блакиті, яким гордиться галичанин, та всі ці емблеми мають належне собі місце в національному житті.
Зацікавлення українськими земськими прапорами ще не так помітне, хоча майже всі українські землі мають у своїй минувшині свої прапори, а деякі користувалися ними ще недавно. Корогви деяких українських удільних князівств і княжих волостей витворилися вже в ХІV-ому столітті. Своїми корогвами користувалися українські землі Русько-Литовського Великокнязівства та вживали їх усі українські воєвідства з їхніми землями й повітами в складі Польського королівства від ХV-го до ХVПІ-го століть. Крім них, існують численні інші крайові й земські прапори, як автономного Запоріжжя, коронних країв Галичини й Буковини, Кубанського й Кримського країв, Підкарпатської Русі й Карпатської України та інші. Деякі українські землі, хоча гербовані, залишилися ще без своїх прапорів і їх доведеться скорше чи пізніше — творити на історичних і інакознавчих основах, бо до повноти земських емблем належить, крім герба, ще й супровідний йому прапор. Те, що земським прапорам присвячується в нас куди менше уваги, ніж земським гербам, має передусім дві причини: історичну й наукову. Під російською займанщиною не існували губерніальні й повітові прапори, хоча існували такі ж герби. На українських землях під Австрією існували тільки два крайові прапори — галицький і буковинський, що в дійсності були новотворами, чужими для почувань народів цих двох коронних країв, які радше користувалися своїми національними — українським, польським і румунським. Українське прапорознавство поки що в своїх початках, отже український загал несвідомий ще давніх традицій свого земського прапорництва — призабутого й недослідженого і ним поки що незацікавлений. Куди інакше представляється ця справа в західноєвропейських країнах, де поруч високого рівня прапорознавства існує безперервний віковий і широкий вжиток територіальних (крайових, міських і інших) прапорів. Відоме прив\’язання баварців до свого племінного біло блакитного прапора, населення Долішньої Австрії досі сперечається в справі барвопорядку свого жовто-блакитного чи блакитно-жовтого крайового прапора, а синьо-червоний прапор Парижу був одною з патріотичних емблем в роках Французької Революції. Постійно творяться в Європі нові провінційні, належно опрацьовані та урядово затверджені прапори.
Справа гуцульського крайово-племінного прапора на перший погляд складна. Історичний прапор Гуцульщини не існує, так як до 1918-го року не існував прапора Кубанщини. Все ж таки не означає, що його неможливо й непотрібно створити так, як історична ненаявність князівства чи якоїсь іншої територіально-адміністративної одиниці під назвою Гуцульщина не означає, що не існує Гуцульщина. Гербівництво й прапорництво є постійно живими й творчими проявами духовности й волі кожного народу, племені чи кожної землі. Гуцульщина є живою дійсністю й вона має таке саме право на свій прапор, як Закарпаття чи місто Львів. Не є запізно ні передчасно його створити, бо знаємо українські земські прапори, що постали в нашому столітті та сталися виразниками любови й гордости для своїх прапороносців. Поки що немає вправді об\’єднаної Гуцульщини, як окремої й складової частини української держави, та її ділять на три частини кордони Івано-Франківської, Буковинської й Закарпатської областей УРСР. Одначе слід не забувати, що навіть всеукраїнський національний прапор постав 1848-го року, коли українські землі були тільки окраїнними провінціями двох чужинецьких імперій. Серед подібних важких обставин – навіть і на еміграції – творилися, як вислів прагнень корінного населення, численні західноєвропейські прапори — крайові, племінні й навіть національні.
Сприймальний, доцільний і послідовно створений гуцульський прапор мусить визначатися трьома прикметами, а саме:
а) традицією застосованих барв — геральдичною, фолкльорною чи іншою;
б) спроможністю представляти своїм змістом цілу Гуцульщину;
в) правильністю, себто згідністю з вимогами загальноєвропейської та особливостями української геральдики.
Чимало корогов і прапорів повівало над гуцульськими землями на протязі століть. Галицька Гуцульщина разом з Покуттям і Подністров\’ям належали від ХІV-го до XVIII-го століть до Галицького повіту Галицької землі, до якої належав теж Теребовельський повіт. Ця земля й її обидва повіти користувалися спільною корогвою — чорною галкою в білому полотнищі. Вищу гідність мала корогва Руського воєвідства, до якого, крім Галицької, належало ще п\’ять земель: Львівська, Перемиська, Сяніцька, Холмська й Жидачівська; ця корогва була блакитна з жовтим левом. По прилученні Галичини до Австрії зникли гербові корогви воєвідства, земель і повітів та впроваджено крайовий прапор Королівства Галичини, який від 1772 до 1918 зміняв свої види: жовто-блакитний, блакитно-червоний, блакитно-червоно-жовтий і червоно-блакитний, Буковина, до якої належала східня Гуцульщина, користувалася двома історичними прапорами: молдавських господарів-воєвод — червоним з виображенням турової голови, якої барва не була усталена (золота або чорна й навіть срібна) та крайовим під Австрією —- блакитно-червоним. Над Закарпатською Гуцульщиною підношено теж різні прапори: угорські, семигородські, Підкарпатської Русі й Карпатської України, як теж румунський.
У висліді цього короткого розгляду бачимо, що прапори, які виступали в історії Гуцульщини, належали до двох типів: поліхромічно-графічних заступників герба, себто таких що відтворювали в цілості вид супровідного їм герба (напр., Галицького повіту: чорна галка в білому полотнищі), або до поліхромічних заступників герба, отже таких, які при помочі двох чи трьох смуг прапорного полотнища передавали всі або тільки основні барви супровідного їм герба (напр. підавстрійський прапор Буковини). З огляду на традицію повинен теж новостворений гуцульський прапор належати до одного із цих двох типів. Перший тип, себто гербовий прапор, який містив би в собі повне виображення герба Гуцульщини, в цьому випадку дуже незручний, бо герб Гуцульщини дуже складний і багатобарвний. Гарний прапор повинен визначатися благородною простотою, обмеженою скількістю барв (не більше ніж три), легкістю розпізнавання з віддалі та легкістю до виготовлення. Таким може бути прапор другого типу, а саме: двопільний або трипільний смугнастий, як напр., блакитно-жовтий закарпатський, або блакитно-малиново-зелений кубанський. Тепер лишається тільки справа вибору відповідних для гуцульського прапора барв.
Недоцільно було б зложити його з барв усіх важніших прапорів, що повівали над гуцульськими землями в минувшині, бо таких барв є аж шість, що очевидно для одного прапора забагато, а крім того такий прапор був би штучним творивом без виразної символіки та без спроможності представляти собою саму Гуцульщину й саме гуцульське плем\’я. Більше послідовно було б покористуватися важнішими барвами гуцульського герба, бо таке запозичення гербових барв вживається дуже часто в творенні крайових прапорів, одначе й тут зустрічаємося з надмірною для прапора скількістю барв. Ми вважаємо, що непослідовно користуватися барвосполуками, що були встановлені в Галичі, у Львові, в Сегеті, в Сучаві чи в Чернівцях, лише барвосполукою, яка має за собою давню традицію на самій гуцульській землі. Така барвосполука існує; є три барви, яких символіка закорінена частинно в глибокій давнині, коли ще ціла Гуцульщина належала до Київської держави, і символіка якого залишилася живою безперервно аж по наші часи.
Одна частина Гуцульщини належить через тисячу років до Галичини, якої давня й дійсна назва є Червона Русь. Друга частина Гуцульщини до Буковини, яку українське суспільство віддавна зве Зеленою Буковиною, а третя до Закарпаття, яке вже в середньовіччі називалося Срібною або Среберною Землею. Сполука цих трьох барв в одному прапорі представляла б влучно єдність гуцульських земель і спільноту гуцульського племені. Тут важно зазначити, що срібна й біла барва, тотожна в гербівництві й прапорництві; біла прапорна барва заступає срібну гербову (напр., польські емблеми: срібний орел у червоному полі й біло-червоний прапор) так, як золоту гербову барву заступає в прапорі жовта (напр., українські національні емблеми). Крім того, всі три барви мають ще інше виразне значення, що простягається на всю Гуцульщину, а не тільки на одну з її історичних трьох частин.
Плем\’я білих хорватів, яке жило обабіч Карпат, є предком гуцульського племені. Зеленою є не тільки Буковина, але теж ціла Гуцульщина, яка часто зветься теж Зеленою Верховиною. Червона барва найбільше улюблена на Гуцульщині та виступає особливо часто в гуцульському фолкльорі, прикладному мистецтві тощо. Як бачимо, сполука цих трьох барв відповідає вповні поставленим нами вимогам відносно гуцульського прапора: вона має за собою неабияку традицію та представляє цілість і єдність Гуцульщини. Тепер лишається тільки оформлення прапора, згідне з правилами доброї геральдики та з місцевою традицією. Всі крайові прапори, що повівали над Гуцульщиною (тут беремо з вищезгаданих причин прапори смугнастого типу), були т. зв двопільні й трипільні поздовжні, себто з поземими смугами (як напр., український чи закарпатський), а не поперечні, себто з доземний смугами (напр., румунський чи французький). Тому то гуцульський прапор може бути тільки трипільний повздовжній. Геральдика вимагає, щоб т. зв. гербові чи прапорні металі (біла або срібна чи жовта або золота барви) разділювати від себе т. зв. \”тинктури\” — всі інші барви. Тому то наш прапор може бути тільки червоно-біло-зеленим або зелено-біло-червоним. Червоно-біло-зелений виключений, бо це прапор Угорщини, отже в висліді нашого розгляду витворюється сам по собі гуцульський прапор, який не має тотожного зі собою ні в європейському державному ні в українському земському прапорництві:
Зацікавлення українськими земськими прапорами ще не так помітне, хоча майже всі українські землі мають у своїй минувшині свої прапори, а деякі користувалися ними ще недавно. Корогви деяких українських удільних князівств і княжих волостей витворилися вже в ХІV-ому столітті. Своїми корогвами користувалися українські землі Русько-Литовського Великокнязівства та вживали їх усі українські воєвідства з їхніми землями й повітами в складі Польського королівства від ХV-го до ХVПІ-го століть. Крім них, існують численні інші крайові й земські прапори, як автономного Запоріжжя, коронних країв Галичини й Буковини, Кубанського й Кримського країв, Підкарпатської Русі й Карпатської України та інші. Деякі українські землі, хоча гербовані, залишилися ще без своїх прапорів і їх доведеться скорше чи пізніше — творити на історичних і інакознавчих основах, бо до повноти земських емблем належить, крім герба, ще й супровідний йому прапор. Те, що земським прапорам присвячується в нас куди менше уваги, ніж земським гербам, має передусім дві причини: історичну й наукову. Під російською займанщиною не існували губерніальні й повітові прапори, хоча існували такі ж герби. На українських землях під Австрією існували тільки два крайові прапори — галицький і буковинський, що в дійсності були новотворами, чужими для почувань народів цих двох коронних країв, які радше користувалися своїми національними — українським, польським і румунським. Українське прапорознавство поки що в своїх початках, отже український загал несвідомий ще давніх традицій свого земського прапорництва — призабутого й недослідженого і ним поки що незацікавлений. Куди інакше представляється ця справа в західноєвропейських країнах, де поруч високого рівня прапорознавства існує безперервний віковий і широкий вжиток територіальних (крайових, міських і інших) прапорів. Відоме прив\’язання баварців до свого племінного біло блакитного прапора, населення Долішньої Австрії досі сперечається в справі барвопорядку свого жовто-блакитного чи блакитно-жовтого крайового прапора, а синьо-червоний прапор Парижу був одною з патріотичних емблем в роках Французької Революції. Постійно творяться в Європі нові провінційні, належно опрацьовані та урядово затверджені прапори.
Справа гуцульського крайово-племінного прапора на перший погляд складна. Історичний прапор Гуцульщини не існує, так як до 1918-го року не існував прапора Кубанщини. Все ж таки не означає, що його неможливо й непотрібно створити так, як історична ненаявність князівства чи якоїсь іншої територіально-адміністративної одиниці під назвою Гуцульщина не означає, що не існує Гуцульщина. Гербівництво й прапорництво є постійно живими й творчими проявами духовности й волі кожного народу, племені чи кожної землі. Гуцульщина є живою дійсністю й вона має таке саме право на свій прапор, як Закарпаття чи місто Львів. Не є запізно ні передчасно його створити, бо знаємо українські земські прапори, що постали в нашому столітті та сталися виразниками любови й гордости для своїх прапороносців. Поки що немає вправді об\’єднаної Гуцульщини, як окремої й складової частини української держави, та її ділять на три частини кордони Івано-Франківської, Буковинської й Закарпатської областей УРСР. Одначе слід не забувати, що навіть всеукраїнський національний прапор постав 1848-го року, коли українські землі були тільки окраїнними провінціями двох чужинецьких імперій. Серед подібних важких обставин – навіть і на еміграції – творилися, як вислів прагнень корінного населення, численні західноєвропейські прапори — крайові, племінні й навіть національні.
Сприймальний, доцільний і послідовно створений гуцульський прапор мусить визначатися трьома прикметами, а саме:
а) традицією застосованих барв — геральдичною, фолкльорною чи іншою;
б) спроможністю представляти своїм змістом цілу Гуцульщину;
в) правильністю, себто згідністю з вимогами загальноєвропейської та особливостями української геральдики.
Чимало корогов і прапорів повівало над гуцульськими землями на протязі століть. Галицька Гуцульщина разом з Покуттям і Подністров\’ям належали від ХІV-го до XVIII-го століть до Галицького повіту Галицької землі, до якої належав теж Теребовельський повіт. Ця земля й її обидва повіти користувалися спільною корогвою — чорною галкою в білому полотнищі. Вищу гідність мала корогва Руського воєвідства, до якого, крім Галицької, належало ще п\’ять земель: Львівська, Перемиська, Сяніцька, Холмська й Жидачівська; ця корогва була блакитна з жовтим левом. По прилученні Галичини до Австрії зникли гербові корогви воєвідства, земель і повітів та впроваджено крайовий прапор Королівства Галичини, який від 1772 до 1918 зміняв свої види: жовто-блакитний, блакитно-червоний, блакитно-червоно-жовтий і червоно-блакитний, Буковина, до якої належала східня Гуцульщина, користувалася двома історичними прапорами: молдавських господарів-воєвод — червоним з виображенням турової голови, якої барва не була усталена (золота або чорна й навіть срібна) та крайовим під Австрією —- блакитно-червоним. Над Закарпатською Гуцульщиною підношено теж різні прапори: угорські, семигородські, Підкарпатської Русі й Карпатської України, як теж румунський.
У висліді цього короткого розгляду бачимо, що прапори, які виступали в історії Гуцульщини, належали до двох типів: поліхромічно-графічних заступників герба, себто таких що відтворювали в цілості вид супровідного їм герба (напр., Галицького повіту: чорна галка в білому полотнищі), або до поліхромічних заступників герба, отже таких, які при помочі двох чи трьох смуг прапорного полотнища передавали всі або тільки основні барви супровідного їм герба (напр. підавстрійський прапор Буковини). З огляду на традицію повинен теж новостворений гуцульський прапор належати до одного із цих двох типів. Перший тип, себто гербовий прапор, який містив би в собі повне виображення герба Гуцульщини, в цьому випадку дуже незручний, бо герб Гуцульщини дуже складний і багатобарвний. Гарний прапор повинен визначатися благородною простотою, обмеженою скількістю барв (не більше ніж три), легкістю розпізнавання з віддалі та легкістю до виготовлення. Таким може бути прапор другого типу, а саме: двопільний або трипільний смугнастий, як напр., блакитно-жовтий закарпатський, або блакитно-малиново-зелений кубанський. Тепер лишається тільки справа вибору відповідних для гуцульського прапора барв.
Недоцільно було б зложити його з барв усіх важніших прапорів, що повівали над гуцульськими землями в минувшині, бо таких барв є аж шість, що очевидно для одного прапора забагато, а крім того такий прапор був би штучним творивом без виразної символіки та без спроможності представляти собою саму Гуцульщину й саме гуцульське плем\’я. Більше послідовно було б покористуватися важнішими барвами гуцульського герба, бо таке запозичення гербових барв вживається дуже часто в творенні крайових прапорів, одначе й тут зустрічаємося з надмірною для прапора скількістю барв. Ми вважаємо, що непослідовно користуватися барвосполуками, що були встановлені в Галичі, у Львові, в Сегеті, в Сучаві чи в Чернівцях, лише барвосполукою, яка має за собою давню традицію на самій гуцульській землі. Така барвосполука існує; є три барви, яких символіка закорінена частинно в глибокій давнині, коли ще ціла Гуцульщина належала до Київської держави, і символіка якого залишилася живою безперервно аж по наші часи.
Одна частина Гуцульщини належить через тисячу років до Галичини, якої давня й дійсна назва є Червона Русь. Друга частина Гуцульщини до Буковини, яку українське суспільство віддавна зве Зеленою Буковиною, а третя до Закарпаття, яке вже в середньовіччі називалося Срібною або Среберною Землею. Сполука цих трьох барв в одному прапорі представляла б влучно єдність гуцульських земель і спільноту гуцульського племені. Тут важно зазначити, що срібна й біла барва, тотожна в гербівництві й прапорництві; біла прапорна барва заступає срібну гербову (напр., польські емблеми: срібний орел у червоному полі й біло-червоний прапор) так, як золоту гербову барву заступає в прапорі жовта (напр., українські національні емблеми). Крім того, всі три барви мають ще інше виразне значення, що простягається на всю Гуцульщину, а не тільки на одну з її історичних трьох частин.
Плем\’я білих хорватів, яке жило обабіч Карпат, є предком гуцульського племені. Зеленою є не тільки Буковина, але теж ціла Гуцульщина, яка часто зветься теж Зеленою Верховиною. Червона барва найбільше улюблена на Гуцульщині та виступає особливо часто в гуцульському фолкльорі, прикладному мистецтві тощо. Як бачимо, сполука цих трьох барв відповідає вповні поставленим нами вимогам відносно гуцульського прапора: вона має за собою неабияку традицію та представляє цілість і єдність Гуцульщини. Тепер лишається тільки оформлення прапора, згідне з правилами доброї геральдики та з місцевою традицією. Всі крайові прапори, що повівали над Гуцульщиною (тут беремо з вищезгаданих причин прапори смугнастого типу), були т. зв двопільні й трипільні поздовжні, себто з поземими смугами (як напр., український чи закарпатський), а не поперечні, себто з доземний смугами (напр., румунський чи французький). Тому то гуцульський прапор може бути тільки трипільний повздовжній. Геральдика вимагає, щоб т. зв. гербові чи прапорні металі (біла або срібна чи жовта або золота барви) разділювати від себе т. зв. \”тинктури\” — всі інші барви. Тому то наш прапор може бути тільки червоно-біло-зеленим або зелено-біло-червоним. Червоно-біло-зелений виключений, бо це прапор Угорщини, отже в висліді нашого розгляду витворюється сам по собі гуцульський прапор, який не має тотожного зі собою ні в європейському державному ні в українському земському прапорництві:
зелений
білий
червоний
Такий прапор має потрійне символічне значення:
а) Трьома барвами стародавнього українського історичного назовництва представляє він єдність гуцульського племені Зеленої Буковини, Срібної Землі й Червоної Русі.
б) Він влучно відтворює краєвид і бувальщину Гуцульщини: зелену верховину, срібні гуцульські ріки, як галицький Прут, буковинський Черемош і закарпатську Тису (срібна або біла барва вживається в геральдиці часто на означення рік), та проляту за свободу кров.
в) Загально прийнята в європейському гербівництві й прапорництві символіка барв голосить три чесноти, яких тоді відмовити гуцулам: зелена барва – свобода, біла – невинність і несплямленість, червона – хоробрість.
Примітка. Приймаючи цей прапор, маємо передусім на думці т зв. майву, що підноситься на т. зв. майвилні, а не прапор якогось товариства чи якоїсь організації, себто т. зв. корогву або знамено. Гуцульська майва може бути піднесена або сама або поруч української, але в такому випадку на другому місці (нижче або ліворуч). Прапори-знамена товариств, організацій і т. д. — посвячені, врочисто вручені та незаступимі — повинні бути двосторонні. В даному випадку чолова сторона повинна бути національною емблемою (найкраще золотий тризуб у блакитному полотнищі), а зворотна крайова, земська, організаційна тощо (гуцульська трибарвність з іншими додатковими емблемами, як напр., герб Гуцульщини чи особлива відзнака даного товариства-прапороносця). Майва належить до заступимих інсиґній, її не посвячується та вручається врочисто, а в випадку наднищення довгим вжитком чи будь-яким інших припадком її не зберігається, лише спалюється з належною пошаною. На закінчення хочемо ще відмітити, що прийнята нами гуцульська трибарвність відповідає теж щасливим збігом обставин трьом барвам, що виступають найбільше виразно в тричастинному гербі об\’єднаної Гуцульщини.
Роман О. Климкевич