З усіх закутків української землі, яка є багата на всілякі природні скарби, Гуцульщина займає окреме місце не лише на природні багатства, але й на знамениті таланти в ділянці мистецтва. Зокрема, мистецтво писання писанок в тій частині України посідає особливе місце. Гуцули щодо мистецького писанкарства напевне перевищили писанкарів з інших українських земель.
Загалом треба сказати, що цей вид мистецтва в Україні дуже був колись поширений, а на Гуцульщині зокрема. Мистецтво писанкарства на Гуцульщині, як й на інших землях України, зародилося дуже давно і пов\’язане із стародавньою культурою. Дослідники цього виду гуцульського мистецтва твердять, що писанкарство появилося ще за часів дохристиянського періоду, тобто часів поганства. Одначе після прийняття християнства це мистецтво не тільки не занепало, але ще з більшою силою розвинулося, набираючи дещо інших форм і значення.
В давні часи наші предки мали зовсім інше уявлення про навколишній світ в порівнянні як ми його маємо нині. В ті часи особливого значення набирав культ сонця, що безперечно мало відповідні впливи і відображення в мистецтві. Тож і в писанкарстві це дохристиянське уявлення про світ мало своє відображення. Рисунки на писанках як знаки-символи повністю відображали те давнє фантастичне уявлення про навколишній світ.
Загалом треба сказати, що цей вид мистецтва в Україні дуже був колись поширений, а на Гуцульщині зокрема. Мистецтво писанкарства на Гуцульщині, як й на інших землях України, зародилося дуже давно і пов\’язане із стародавньою культурою. Дослідники цього виду гуцульського мистецтва твердять, що писанкарство появилося ще за часів дохристиянського періоду, тобто часів поганства. Одначе після прийняття християнства це мистецтво не тільки не занепало, але ще з більшою силою розвинулося, набираючи дещо інших форм і значення.
В давні часи наші предки мали зовсім інше уявлення про навколишній світ в порівнянні як ми його маємо нині. В ті часи особливого значення набирав культ сонця, що безперечно мало відповідні впливи і відображення в мистецтві. Тож і в писанкарстві це дохристиянське уявлення про світ мало своє відображення. Рисунки на писанках як знаки-символи повністю відображали те давнє фантастичне уявлення про навколишній світ.
З усіх закутків української землі, яка є багата на всілякі природні скарби, Гуцульщина займає окреме місце не лише на природні багатства, але й на знамениті таланти в ділянці мистецтва. Зокрема, мистецтво писання писанок в тій частині України посідає особливе місце. Гуцули щодо мистецького писанкарства напевне перевищили писанкарів з інших українських земель.
Загалом треба сказати, що цей вид мистецтва в Україні дуже був колись поширений, а на Гуцульщині зокрема. Мистецтво писанкарства на Гуцульщині, як й на інших землях України, зародилося дуже давно і пов\’язане із стародавньою культурою. Дослідники цього виду гуцульського мистецтва твердять, що писанкарство появилося ще за часів дохристиянського періоду, тобто часів поганства. Одначе після прийняття християнства це мистецтво не тільки не занепало, але ще з більшою силою розвинулося, набираючи дещо інших форм і значення.
В давні часи наші предки мали зовсім інше уявлення про навколишній світ в порівнянні як ми його маємо нині. В ті часи особливого значення набирав культ сонця, що безперечно мало відповідні впливи і відображення в мистецтві. Тож і в писанкарстві це дохристиянське уявлення про світ мало своє відображення. Рисунки на писанках як знаки-символи повністю відображали те давнє фантастичне уявлення про навколишній світ.
Одначе з прийняттям християнства і взагалі з швидким розвитком і поступом культури, яка набирала великого розмаху у зв\’язку з прийняттям християнства — мінявся й світогляд людей, мінялися світосприймання, а це не могло не впливати й на мистецтво і взагалі — культуру. Тож у писанкарстві також відбувалися в зв\’язку з цим певні зміни.
Гуцульські митці все це попереднє з писанкарства вбирали в себе і творчо його осмислювали. Вони використовували чудові традиційні зразки писанкарства, додаючи до них щось своє оригінальне. Але не втрачали релігійних символів, а перебудовували їх на християнський лад.
Писанкарство так було поширене на Гуцульщині, що не було села, не було окремої гуцульської хати, де б не займалися писанкарством. Серед цього загалу виділялися окремі талановиті писанкарі, які виростали й вироблялися на справжніх майстрів — народних умільців. В більшості цим займалися жінки і так поступово цей вид мистецтва знайшовся переважно в жіночих руках.
Треба зазначити, що писанкарство на Гуцульщині збереглося й до наших днів. Нинішня влада намагається надати цьому видові мистецтва нових форм і стилів, спрямовуючи його на нові рейки, щоб це мистецтво відображало сучасність, щоб витиснуло релігійні мотиви і символи з писанкарства. Традиційне гуцульське писанкарство й тепер великою мірою дає себе знати в цьому мистецтві.
Хоч загальні мотиви і жанри писанкарства на Гуцульщині становилися віками і мають глибоке коріння в народному мистецтві. Але це не значить, що мистецтво писанок має єдиний шаблон. Там кожне село, кожний талановитий майстер-писанкар, вносить в цю галузь щось своє, оригінальне, збагачуючи цей оригінальний гуцульський вид мистецтва.
В писанках були й лишаються нині домінуючими геометричні мотиви, але поряд з цим щораз то більше появляється свійських і диких птахів, різних домашніх тварин, риб, метеликів тощо. Це ознака того, що гуцули дуже залюблені в природу і тому так щедро розписують писанки фігурами й образами з природи.
В гуцульському писанкарстві часто подибуємо мистецькі композиції в яких багато місця відводиться зображенням інтимно-побутових сцен і переживань людей; окремі процеси сільськогосподарських робіт, полювання в горах на дичину; випаси худоби, гуцульські забави. Загалом, оточуюча природа і побут гуцулів знаходять широку практику і відображення в цьому виді мистецтва — писанкарстві.
Характерне в цьому те, що зображення людської постаті і трактується народними майстрами декоративними засобами — площиною, без спеціальної індивідуалізації.
Також показово в наші часи, що влада, надаючи пропагандивного характеру мистецтву взагалі, і в писанкарстві просуває елементи геральдичного характеру, як голубів, бо голуб, ніби, є символом миру. Все ж таки в писанкарстві й дотепер у великій пошані залишається природа — тематичні писанки із зображенням усіх чотирьох пір року. Серед них найпопулярнішою є весна. І то цілком зрозуміло, бо це пора року наймиліша людині: вона приносить радість, нові надії і сподівання. Земля після довгого зимового сну пробуджується і вкривається розкішною зеленю. Символами весни були, й залишаються дотепер, у писанкарстві гілки дерев, польові квіти і взагалі різна багата гуцульська рослинність. Ці мистецькі зображення дуже вміло стилізовані до досконалого ступеня орнаментальних форм.
Часто зустрічаємо в гуцульському писанкарстві вільне нанесення кольорових плям на поверхню яйця, головним чином вживається тут чорна фарба, дотримуючись принципу кольорових контрастів в мистецтві.
Коли взяти всі види гуцульських писанок і спробувати їх склясифікувати за характерними ознаками, то матимемо орієнтовно такі писанки: писанки з геометричним орнаментом; писанки з рослинним орнаментом; писанки з анімалістичними елементами; писанки з поєднанням геометричного та рослинного орнаментів; писанки із зображенням жанрових сценок; писанки м зображенням оригінальних гуцульських споруд та писанки з довільними, фантастичними плямами — витвором оригінальности майстра.
Найславнішим центром писанкарства на Гуцульщині був Космач, бо там якраз були несприятливі умови для хліборобства. Писанкарство на Гуцульщині — це не просто собі був вияв любови до цього мистецтва, а часто й засобом до існування. Особливо жінки-гуцулки спеціялізувалися в цій галузі i часто були великою підпорою родини, допомагаючи чоловікам-гуцулам утримувати родину і створювати хоч якийсь мінімальний добробут.
Космацькі майстри писанок досягли великої мистецької досконалости і колись славилися на цілу Гуцульщину. Писанки тут мали надзвичайно мініятурний візерунок з ніжно золотисто-оранжевим кольоритом. В часи польської окупації Гуцульщини спритні спекулянти і перекупники наживали великі маєтки на космацьких писанках. Вони їх масово скуповували і вивозили по різних країн Європи та за океан, а гуцули, що виконували цю працю, отримували наймізернішу оплату за свою роботу.
Писанкарство і в наші часи в Космачі дуже розвинене. Там близько 50 жінок займається цим родом мистецтва. Серед космацьких майстрів-писанкарів особливо відомі такі прізвища, як К. Брустурняк, Е. Малик, Г. Коб\’юк, Г. Киращук, П. Івасюк, П Капцуяк, П. Кушнірчук та багато інших. Загалом же Космач і в наші дні не втратив провідної ролі в писанкарстві на цілу Гуцульщину. Тож цілком зрозуміло, що такий високий рівень писанкарства в Космачі мав і має свої впливи й на інші околиці і Гуцульщини.
Особливо великих впливів космацьких писанкарів зазнали села Гуцульщини: Шешори, Брустури, Шепіт, Річка тощо. Одначе не можна сказати, що названі села перейняли космацькі традиції сліпо, не вносячи нічого свого оригінального в цю галузь. В названих селах писанкарство зазнало чимало своїх власних особливостей. В писанках по цих селах значно збільшилася кількість кольорів, а геометричний орнамент уступив місце композиціям, де рослинні мотиви в більшості поєднуються з геометричними. В цих селах частіше практикуються й анімалістичні зображення, тут більше кохаються в тваринному світі і тому ці мотиви набрали ширшої практики.
Так само відрізняються писанки і в поближчих селах від Космача своєю оригінальністю, самобутністю. Так, наприклад, у Рожнові, яке знаходиться поблизу Космача, в писанках тут переважають мотиви не мініятюрних, а більших геометризованих рослинних і квітових форм. Тут писанки головним чином бронзово-жовтуваті з деякою домішкою зелених барв.
Як ми вже зазначили, гуцульські села вносять у писанкарство багато свого оригінального а не повторюють своїх сусідів. Це характеризує творчі нахили гуцулів і їхню здібні творити щось своє, оригінальне. Так, наприклад, у східньо-південних селах Гуцульщини, як Замагорі, Бані-Березові, Яворові, Верховині — в орнаментації писанок переважають світло-рожеві, темно-зелені та золотаві барви. А зображення живих елементів залишаються білими, площинно-силуетними. Це вже не що інше, як творча фантазія і витвір майстрів цих сіл. Вони шукають чогось свого, творчо осмислюють перейняті традиції.
Село Замагори особливо славне в цьому відношенні, там тешні майстри у писанкарстві досягли незвичайної виразності та декоративности. Тож їхні писанки сміливо можуть розраховувати на найкращі, найориґінальніші на цілу Гуцульщину.
У писанкарстві виразність зображення відіграє головну роль. Тому то народні гуцульські майстри своїм великим хистом намагаються досягти якнайбільшої виразности. А ця виразність досягається вмінням належно розмістити і нанести відповідні кольори. А це вже стосується техніки писанкарства. Ця техніка вимагає великого хисту нанесення фарб і кольорів. В цій праці значну роль відіграє колір барвника, його тон. А процес накладання кольорів, як відомо, відбувається за принципом від найсвітлішого до найтемнішого.
Техніка цього накладання кольорів провадиться в такий спосіб: тоненьким писачком, як голка, наносяться орнаментальні лінії воском. А коли віск застигне, яйце кладуть тоді у відповідну фарбу. Тож у місцях, де були воскові лінії, звичайна фарба не візьметься і на тих лініях залишаєтья колір шкаларупи лупи яйця. Після цього воскові лінії наносяться вже поверх тієї фарби, в яку пофарбовано яйце, а яйце відтак кладеться в темнішу фарбу. І таким чином в залежності від того, скільки кольорів хотять, послідовно повторюється цей процес накладання воскових ліній і опускання яйця у відповідну фарбу.
Фарби, в які опускається яйце, треба тримати в холодному стані, щоб воскові лінії не розтопилися, бо в такому разі зіпсується ціла орнаментика. А вже коли буде покладено всі бажані фарби, аж тоді яйце дещо підігрівають, щоб знести віск.
При виконанні цієї праці дуже важливо, щоб точно нанести рисунок восковими лініями, точно розмістити і належно членувати сферияльні площі, потрібно уважно дотримуватися ритму і рівноваги в побудові орнаментальної композиції, зберігати пропорційність окремих декоративних елементів — все це вимагає від митця дуже високої і чіткої майстерності. Сучасні майстри від писанок набагато пішли вперед, вони удосконалили свою працю. Вони тепер вживають поряд з аніліновими фарбами різноманітні рослинні барвники, а ці рослинні барвники надають більше стійкости та довше тримаються, не втрачаючи кольорової свіжости. Народна мудрість винайшла багато різних рослинних барвників. Так, наприклад, жовту фарбу вони здобувають з навару кори яблуні, а до цього навару додають різні гірські квіти. Також використовують навар з коріння кропиви, додаючи до того навару ґалун.
Різноманітність орнаментики писанок та їх характер дістали й назви писанок. Часто такі назви писанок походили від прізвищ майстра або назви села, де ці писанки виконувалися. Дуже поширені, наприклад, такі назви писанок: \”зірчаста\”, \”парасочка\”, \”космацька\”, \”волове око\”, \”гребельки\” тощо. Писанка — це не просто собі праця для забави чи аматорський витвір, а закінчений мистецький твір. Орнаменти писанок своєрідні, вони мають характер образотворчого літопису, в якому відчувається образно-творча поетична мова, яка звучить у витонченій і досконалій формі барв.
Нинішні майстри мистецьких виробів уважно вивчають opнаменти писанок і широко їх застосовують у виробі різних мистецьких сувенірів та інших речей народного прикладного мистецтва. Сучасні мистецькі майстерні на Гуцульщині такі, як \”Гуцульщина\” ім. Т. Шевченка в Косові та інші, багато використовують у своїх працях спадщину з орнаментики писанок.
Нинішні видатні майстри від мистецьких гуцульських виробів такі, як Іван Смолянець, Володимир Ґуз, Микола Тимків та інші широко використовують у своїх працях спадщину писанкарства.
Завданням української еміграції у вільному світі є зберігати і плекати високі надбання гуцульського народного прикладного мистецтва, в тому числі й писанкарства. Наше завдання передати цю багатющу культурну спадщину нашим новим поколінням. І не занехаювати його, а поширювати, зберігати хоч те, що ще можна зберегти.
Загалом треба сказати, що цей вид мистецтва в Україні дуже був колись поширений, а на Гуцульщині зокрема. Мистецтво писанкарства на Гуцульщині, як й на інших землях України, зародилося дуже давно і пов\’язане із стародавньою культурою. Дослідники цього виду гуцульського мистецтва твердять, що писанкарство появилося ще за часів дохристиянського періоду, тобто часів поганства. Одначе після прийняття християнства це мистецтво не тільки не занепало, але ще з більшою силою розвинулося, набираючи дещо інших форм і значення.
В давні часи наші предки мали зовсім інше уявлення про навколишній світ в порівнянні як ми його маємо нині. В ті часи особливого значення набирав культ сонця, що безперечно мало відповідні впливи і відображення в мистецтві. Тож і в писанкарстві це дохристиянське уявлення про світ мало своє відображення. Рисунки на писанках як знаки-символи повністю відображали те давнє фантастичне уявлення про навколишній світ.
Одначе з прийняттям християнства і взагалі з швидким розвитком і поступом культури, яка набирала великого розмаху у зв\’язку з прийняттям християнства — мінявся й світогляд людей, мінялися світосприймання, а це не могло не впливати й на мистецтво і взагалі — культуру. Тож у писанкарстві також відбувалися в зв\’язку з цим певні зміни.
Гуцульські митці все це попереднє з писанкарства вбирали в себе і творчо його осмислювали. Вони використовували чудові традиційні зразки писанкарства, додаючи до них щось своє оригінальне. Але не втрачали релігійних символів, а перебудовували їх на християнський лад.
Писанкарство так було поширене на Гуцульщині, що не було села, не було окремої гуцульської хати, де б не займалися писанкарством. Серед цього загалу виділялися окремі талановиті писанкарі, які виростали й вироблялися на справжніх майстрів — народних умільців. В більшості цим займалися жінки і так поступово цей вид мистецтва знайшовся переважно в жіночих руках.
Треба зазначити, що писанкарство на Гуцульщині збереглося й до наших днів. Нинішня влада намагається надати цьому видові мистецтва нових форм і стилів, спрямовуючи його на нові рейки, щоб це мистецтво відображало сучасність, щоб витиснуло релігійні мотиви і символи з писанкарства. Традиційне гуцульське писанкарство й тепер великою мірою дає себе знати в цьому мистецтві.
Хоч загальні мотиви і жанри писанкарства на Гуцульщині становилися віками і мають глибоке коріння в народному мистецтві. Але це не значить, що мистецтво писанок має єдиний шаблон. Там кожне село, кожний талановитий майстер-писанкар, вносить в цю галузь щось своє, оригінальне, збагачуючи цей оригінальний гуцульський вид мистецтва.
В писанках були й лишаються нині домінуючими геометричні мотиви, але поряд з цим щораз то більше появляється свійських і диких птахів, різних домашніх тварин, риб, метеликів тощо. Це ознака того, що гуцули дуже залюблені в природу і тому так щедро розписують писанки фігурами й образами з природи.
В гуцульському писанкарстві часто подибуємо мистецькі композиції в яких багато місця відводиться зображенням інтимно-побутових сцен і переживань людей; окремі процеси сільськогосподарських робіт, полювання в горах на дичину; випаси худоби, гуцульські забави. Загалом, оточуюча природа і побут гуцулів знаходять широку практику і відображення в цьому виді мистецтва — писанкарстві.
Характерне в цьому те, що зображення людської постаті і трактується народними майстрами декоративними засобами — площиною, без спеціальної індивідуалізації.
Також показово в наші часи, що влада, надаючи пропагандивного характеру мистецтву взагалі, і в писанкарстві просуває елементи геральдичного характеру, як голубів, бо голуб, ніби, є символом миру. Все ж таки в писанкарстві й дотепер у великій пошані залишається природа — тематичні писанки із зображенням усіх чотирьох пір року. Серед них найпопулярнішою є весна. І то цілком зрозуміло, бо це пора року наймиліша людині: вона приносить радість, нові надії і сподівання. Земля після довгого зимового сну пробуджується і вкривається розкішною зеленю. Символами весни були, й залишаються дотепер, у писанкарстві гілки дерев, польові квіти і взагалі різна багата гуцульська рослинність. Ці мистецькі зображення дуже вміло стилізовані до досконалого ступеня орнаментальних форм.
Часто зустрічаємо в гуцульському писанкарстві вільне нанесення кольорових плям на поверхню яйця, головним чином вживається тут чорна фарба, дотримуючись принципу кольорових контрастів в мистецтві.
Коли взяти всі види гуцульських писанок і спробувати їх склясифікувати за характерними ознаками, то матимемо орієнтовно такі писанки: писанки з геометричним орнаментом; писанки з рослинним орнаментом; писанки з анімалістичними елементами; писанки з поєднанням геометричного та рослинного орнаментів; писанки із зображенням жанрових сценок; писанки м зображенням оригінальних гуцульських споруд та писанки з довільними, фантастичними плямами — витвором оригінальности майстра.
Найславнішим центром писанкарства на Гуцульщині був Космач, бо там якраз були несприятливі умови для хліборобства. Писанкарство на Гуцульщині — це не просто собі був вияв любови до цього мистецтва, а часто й засобом до існування. Особливо жінки-гуцулки спеціялізувалися в цій галузі i часто були великою підпорою родини, допомагаючи чоловікам-гуцулам утримувати родину і створювати хоч якийсь мінімальний добробут.
Космацькі майстри писанок досягли великої мистецької досконалости і колись славилися на цілу Гуцульщину. Писанки тут мали надзвичайно мініятурний візерунок з ніжно золотисто-оранжевим кольоритом. В часи польської окупації Гуцульщини спритні спекулянти і перекупники наживали великі маєтки на космацьких писанках. Вони їх масово скуповували і вивозили по різних країн Європи та за океан, а гуцули, що виконували цю працю, отримували наймізернішу оплату за свою роботу.
Писанкарство і в наші часи в Космачі дуже розвинене. Там близько 50 жінок займається цим родом мистецтва. Серед космацьких майстрів-писанкарів особливо відомі такі прізвища, як К. Брустурняк, Е. Малик, Г. Коб\’юк, Г. Киращук, П. Івасюк, П Капцуяк, П. Кушнірчук та багато інших. Загалом же Космач і в наші дні не втратив провідної ролі в писанкарстві на цілу Гуцульщину. Тож цілком зрозуміло, що такий високий рівень писанкарства в Космачі мав і має свої впливи й на інші околиці і Гуцульщини.
Особливо великих впливів космацьких писанкарів зазнали села Гуцульщини: Шешори, Брустури, Шепіт, Річка тощо. Одначе не можна сказати, що названі села перейняли космацькі традиції сліпо, не вносячи нічого свого оригінального в цю галузь. В названих селах писанкарство зазнало чимало своїх власних особливостей. В писанках по цих селах значно збільшилася кількість кольорів, а геометричний орнамент уступив місце композиціям, де рослинні мотиви в більшості поєднуються з геометричними. В цих селах частіше практикуються й анімалістичні зображення, тут більше кохаються в тваринному світі і тому ці мотиви набрали ширшої практики.
Так само відрізняються писанки і в поближчих селах від Космача своєю оригінальністю, самобутністю. Так, наприклад, у Рожнові, яке знаходиться поблизу Космача, в писанках тут переважають мотиви не мініятюрних, а більших геометризованих рослинних і квітових форм. Тут писанки головним чином бронзово-жовтуваті з деякою домішкою зелених барв.
Як ми вже зазначили, гуцульські села вносять у писанкарство багато свого оригінального а не повторюють своїх сусідів. Це характеризує творчі нахили гуцулів і їхню здібні творити щось своє, оригінальне. Так, наприклад, у східньо-південних селах Гуцульщини, як Замагорі, Бані-Березові, Яворові, Верховині — в орнаментації писанок переважають світло-рожеві, темно-зелені та золотаві барви. А зображення живих елементів залишаються білими, площинно-силуетними. Це вже не що інше, як творча фантазія і витвір майстрів цих сіл. Вони шукають чогось свого, творчо осмислюють перейняті традиції.
Село Замагори особливо славне в цьому відношенні, там тешні майстри у писанкарстві досягли незвичайної виразності та декоративности. Тож їхні писанки сміливо можуть розраховувати на найкращі, найориґінальніші на цілу Гуцульщину.
У писанкарстві виразність зображення відіграє головну роль. Тому то народні гуцульські майстри своїм великим хистом намагаються досягти якнайбільшої виразности. А ця виразність досягається вмінням належно розмістити і нанести відповідні кольори. А це вже стосується техніки писанкарства. Ця техніка вимагає великого хисту нанесення фарб і кольорів. В цій праці значну роль відіграє колір барвника, його тон. А процес накладання кольорів, як відомо, відбувається за принципом від найсвітлішого до найтемнішого.
Техніка цього накладання кольорів провадиться в такий спосіб: тоненьким писачком, як голка, наносяться орнаментальні лінії воском. А коли віск застигне, яйце кладуть тоді у відповідну фарбу. Тож у місцях, де були воскові лінії, звичайна фарба не візьметься і на тих лініях залишаєтья колір шкаларупи лупи яйця. Після цього воскові лінії наносяться вже поверх тієї фарби, в яку пофарбовано яйце, а яйце відтак кладеться в темнішу фарбу. І таким чином в залежності від того, скільки кольорів хотять, послідовно повторюється цей процес накладання воскових ліній і опускання яйця у відповідну фарбу.
Фарби, в які опускається яйце, треба тримати в холодному стані, щоб воскові лінії не розтопилися, бо в такому разі зіпсується ціла орнаментика. А вже коли буде покладено всі бажані фарби, аж тоді яйце дещо підігрівають, щоб знести віск.
При виконанні цієї праці дуже важливо, щоб точно нанести рисунок восковими лініями, точно розмістити і належно членувати сферияльні площі, потрібно уважно дотримуватися ритму і рівноваги в побудові орнаментальної композиції, зберігати пропорційність окремих декоративних елементів — все це вимагає від митця дуже високої і чіткої майстерності. Сучасні майстри від писанок набагато пішли вперед, вони удосконалили свою працю. Вони тепер вживають поряд з аніліновими фарбами різноманітні рослинні барвники, а ці рослинні барвники надають більше стійкости та довше тримаються, не втрачаючи кольорової свіжости. Народна мудрість винайшла багато різних рослинних барвників. Так, наприклад, жовту фарбу вони здобувають з навару кори яблуні, а до цього навару додають різні гірські квіти. Також використовують навар з коріння кропиви, додаючи до того навару ґалун.
Різноманітність орнаментики писанок та їх характер дістали й назви писанок. Часто такі назви писанок походили від прізвищ майстра або назви села, де ці писанки виконувалися. Дуже поширені, наприклад, такі назви писанок: \”зірчаста\”, \”парасочка\”, \”космацька\”, \”волове око\”, \”гребельки\” тощо. Писанка — це не просто собі праця для забави чи аматорський витвір, а закінчений мистецький твір. Орнаменти писанок своєрідні, вони мають характер образотворчого літопису, в якому відчувається образно-творча поетична мова, яка звучить у витонченій і досконалій формі барв.
Нинішні майстри мистецьких виробів уважно вивчають opнаменти писанок і широко їх застосовують у виробі різних мистецьких сувенірів та інших речей народного прикладного мистецтва. Сучасні мистецькі майстерні на Гуцульщині такі, як \”Гуцульщина\” ім. Т. Шевченка в Косові та інші, багато використовують у своїх працях спадщину з орнаментики писанок.
Нинішні видатні майстри від мистецьких гуцульських виробів такі, як Іван Смолянець, Володимир Ґуз, Микола Тимків та інші широко використовують у своїх працях спадщину писанкарства.
Завданням української еміграції у вільному світі є зберігати і плекати високі надбання гуцульського народного прикладного мистецтва, в тому числі й писанкарства. Наше завдання передати цю багатющу культурну спадщину нашим новим поколінням. І не занехаювати його, а поширювати, зберігати хоч те, що ще можна зберегти.