В Путилову тоже.
А єк будем світкувати, –
Поможи нам, Боже.
Бо така біда в районі:
Ні зарплат ні грошей.
Люди лиш про те говорі,
Коби дали борше.
Пенсії такі високі, –
Не знаєш шо робити:
Чи на похорон складати,
Чи ші трохи жити.
А податками обклали
І свині, і кури,
Аби люди памнітали,
Йкої ті натури.
В Путилову тоже.
А єк будем світкувати, –
Поможи нам, Боже.
Бо така біда в районі:
Ні зарплат, ні грошей.
Люди лиш про те говорі,
Коби дали борше.
Пенсії такі високі, –
Не знаш шо робити:
Чи на похорон складати,
Чи ші трохи жити.
А податками обклали
І свині, і кури,
Аби люди памнітали,
Йкої ті натури.
А базарь розбудували
До ріки самої, –
Єк ші буде одна повінь,
Шоби несло вдвої.
А на площі все Федькович
Дивитси до клубу,
Аби вздріти молодицу
Таку, єк він, грубу.
У садибі – мир і спокій,
Двері на колітці, –
Тут вам двір непроходящий
Кожній другій дівці.
Барів скрізь набудували,
Збили данцівниці,
Аби мали де всі діти
Товкти головиці.
Й на весіллях таке творі, –
Дружби си товчутси,
Ну а куми межи ними,
Єк гамани, б\’ютси.
Але й добре жити тому,
Хто зелені має.
Людем каже, шо ни дали,
А сам собі знає.
Там подивишси – машина
У дворі новенька.
\”То мені заповідала
Україна-ненька!\”
Кожень день новий костюмчик,
Галстучок глажений,
А подивишси йму в очі, –
Ніби звір скажений.
А ни вспів ші на посаду
Май крутеньку стати,
Єк терчут біленькі вікна
З новенької хати.
\”Люди добрі, нема грошей,
Бюджет ни заклали.
Бо ми, чесні громадяни,
Трохі видокрали\”.
Але шо би ми робили,
Єк би ни лікарня.
Ми би навіть і не знали,
Шо таке трупарня.
Ні рукавиць, ні носилок,
Ані санітарів,
Пеньгай тіло, куда хочіш,
Лиш від них подалі.
Би зробити експертизу –
У Віжницю приси.
Мало труп ни воскресає, –
Так си обтовчєтси.
Медсистрички в халатиках
Заході в палату,
А родині лиш і кажут:
\”Умер від інфаркту!\”
Годинами стоїш в черзі
До реєстратури,
Та такого си наслухаш, –
Цілі маритури.
В того зуби, в того очі,
В тої під спідницев,
В того штани вічно рвутси
Через молодиці.
Отака-то в нас житуха
У простого люду,
Єк не вмієш добре вкрасти,
То біжи до суду.
Бо міліція в районі
Порядку все хоче,
Та кожного напідпитку
У відділку товче.
В міліції добрі люди
Так усіх шінуют,
Шо ни вспів ші роздуплитси, –
Вже діло шнуруют.
Але й фалитси соцзахист
Тай працівниками,
Шо лиш чуєш: жив сараку,
Тай вкривси ногами.
Бо і їх держава файно,
Моцно фінансує:
Лиш скажи,шо треба грошей, –
Ніхто вже й ни чує.
Та й багацько живуть люди
У наших лісгоспах, –
Машини водно си ломлі
На кожних помостах.
Там никого ни заставиш
Зранку до роботи,
Бо декому після храму
Поспати охота.
Файні в нашому районі,
Широкі дороги,
Лиш біда, шо такі можна
Поломити ноги.
А єк їдеш у машині,
То так пидтрісає,
Шо єк зійдеш на зупинці, –
Всьо тобі ввисає.
На мостах – то друга справа.
Охота сидіти.
Випулєїшси у вікна,
Шоби ни здуріти.
Бо така кругом стримтура,
Зсуви і засови.
Шофер штуркнитси то в шанец,
То знесе забори.
Але й добре тому жити,
Хто машину має, –
На ремонти лиш шотижня
Гроші видкладає.
Ну, а як приїдуть з міста
Гості гонорові, –
Трохі тут собі пидпорчут
Тай своє здоров\’ї.
Єк припре до туалету,
А таке буває, –
Гості, бідні, аж по три дни
Туалет шукают.
Ни терпіти ж добрим людям, –
Дохторі навчают.
Через то в нас тонкі стіни
Вічно пидмокают.
А їкшо посеред ночі
В купину залізеш, –
\”Та ж то не великі гроші!\”, –
Цілий рік радієш.
Але й біда у районі,
Смітників є мало,
Єк ішло попри паркани,
То там і поклало.
Ой, привикли наші люди
У потемках жити,
Світло скаче туди-сюди,
Шо лиш добре шити.
Бо й у РЕСі економлят, –
Є тому причіна.
Та так світло ввечір світит,
Єк чірвак очіма.
Але й можна ші багато
Про всьо говорити, –
Та сторінок трохи мало,
Може й не вмістити.
Не сердітси, люди добрі, –
Люблю жартувати,
Бо хто, кроме журналіста,
Правду ме казати?!