Гуцульщина займає найбільше на південний схід висунену частину українських Карпат в межах Галичини, Буковини і Закарпаття, в сточищу рік Прута з Черемошем і Серетом, гор. Сучави, гор. Надвірнянської Бистриці і гор. Тиси.

На південному сході Гуцульщина межує з  румунами, на захід — з бойками, від півночі на Підкарпатті — з підгірянами, на південному заході на Закарпатті — з давно осілим хліборобським населенням.

Межі Гуцульщини від півночі і півдня досить виразні — їх утворюють перші вищі карпатські хребти і різко звужені долини річок. На захід гуцули заселяють всю долину Прута по Делятин і долину Надвірнянської Бистриці (села Рафайлова й Зелена, за деякими авторами й Пасічна), а на Закарпатті долину Тиси  по Трибушани й село Косівська Поляна. Деякі гуцульські мовні й етнографічні прикмети мають села Руська Поляна, Руське Криве і Руськова, розташовані в долині Руської Ріки на румунській Мармарощині та села Кобилецька Поляна, Великий Бічків, Росішна, Луг і Верхнє Водяне (Апша). Без цих сіл величина Гуцулыцини така:

 Гуцульщина

Не заважаючи на те, що гуцули й Гуцульщина належали протягом віків до різних держав, що були розпорошені між окремими загарбниками, а все ж таки відміни їхні дуже малі. Протягом століть гуцулів єднала спільна матеріяльна й духова культура, побут, говірка, які виразно відрізняли їх від сусідів. Розташування в глибині гір, далеко від шляхів сполучення сприяло взаємному обмінові населенням, незалежно від кордонів.