Гуцульський бунт на Буковині під проводом Лукина Кобилиці
Народний рух знову вибух яскравим світлом, цим разом на Буковинській
Гуцульщині в роках 1843-1849 під проводом Лукина Кобилиці (1812-1851),
народженого в селі Сергії, неписьменного гуцула, але людини величних
духових прикмет. Кобилиця був дуже інтелігентним, говорив з великою
гідністю. Був одружений і батьком шести дітей. Добрий господар, мав
гарне господарство в присілку Красний Діл біля села Плоска.
Гуцульщині в роках 1843-1849 під проводом Лукина Кобилиці (1812-1851),
народженого в селі Сергії, неписьменного гуцула, але людини величних
духових прикмет. Кобилиця був дуже інтелігентним, говорив з великою
гідністю. Був одружений і батьком шести дітей. Добрий господар, мав
гарне господарство в присілку Красний Діл біля села Плоска.
Народний рух знову вибух яскравим світлом, цим разом на Буковинській Гуцульщині в роках 1843-1849 під проводом Лукина Кобилиці (1812-1851), народженого в селі Сергії, неписьменного гуцула, але людини величних духових прикмет. Кобилиця був дуже інтелігентним, говорив з великою гідністю. Був одружений і батьком шести дітей. Добрий господар, мав гарне господарство в присілку Красний Діл біля села Плоска.
Згідно закону, покривджені селяни завжди мали право вносити скарги на своїх дідичів-панів, але дідичі завжди знаходили виправдання для своїх дій… Скарги від громад вносили обрані громадські уповноважені. Уповноваження списував мандатор, а підписували двірник, священик і найменше 2/3 підданих — громадян села. Уповноважені мали право складати й касувати угоди з дідичами і пред\’являти скарги на них. Такими уповноваженими були Лукин Кобилиця, а пізніше Юрій Федькович та інші. Часто цих уповноважених дідичі називали \”бунтарями\” та робили заходи заступити їх більш податливими в їх сторону. Так знаємо, що окружний староста в Чернівцях не визнав Кобилицю правним уповноваженим і 31.8.1840 р. заборонив йому та іншим виступати від імени громад.
На скарги гуцулів проти дідичів, внесені до окружного старости в Чернівцях, цей 20.1.1843 р. відповів, що ліси Довгопільського околу, згідно з хризовом Дуки, є власністю дідичів та що згідно з декретом від 16.7.1802 р. полонинами мають користуватися ті, що їх прочистили (і їх спадкоємці), але за користування зобов\’язані виконувати дідичам належні повинності. Така відповідь гуцулам розухвалила дідичів, вони посилили охорону лісів та почали забороняти гуцулам господарити в лісах, зрубувати дерево навіть на вже прочищених полонинах.
Панські утиски, непосильні податки приводили до зубожіння селян-гуцулів, а в додатку ще й рекрутчина — все це разом взяте привело до активних виступів гуцулів Довгопільського околу буковинської Верховини в 1843 і 1848-1849 рр. до гуцульського бунту проти дідичів і дідичівського правопорядку. Вони перестали платити державні податки та визнавати уряд мандатора.
Бунт Кобилиці, відмінний від опришківського руху, був явищем Буковинської Гуцульщини, хоч цей рух мав широкий відгомін і поза Буковинською Гуцульщиною. В уяві гуцулів бунт під проводом Кобилиці не був революційним рухом, а рухом за здійснення належного гуцулам права. За твердженням гуцулів, вся Гуцульщина, увесь простір Буковинської Гуцульщини з його лісами й полонинами є власністю гуцулів, а дідичі безправно здирають з гуцулів повинності, а тому гуцули відмовилися їх виконувати та почали самі розпоряджатися лісами її полонинами так дідичі, як і гуцули, покликалися на призов з 1693 р., але кожна сторона інтерпретувала його постанови по-своєму.
Для втихомирення розрух уряд післав у гори військо й окрему комісію для прослідження причин розрух. Бунт здавимо військовою силою. 231 особу активних учасників покарано на місці буками або різками, а 14 найактивніших осіб — між ними й Кобилицю — під вартою відставлено до Чернівців для кримінальної відповідальности перед судом. Там їх покарано кількамісячним арештом. Військо перебувало на Гуцульщині ще кілька місяців, живучи на господарствах і за рахунок зворохоблених селян, завдаючи великих руїн господарствам.
Революція з березня 1848 р. у Відні приносить зміну конституційного ладу, перетворюючи Австрію на конституційну монархію. Внаслідок цієї зміни переведено 15.8.1848 р. загальні вибори до парляменту, в яких 5 українських селян з Буковини, а між ними й Кобилиця, отримали посольський мандат. У цьому ж році знесено також і панщину.
Але напруження між гуцулами й дідичами продовжувалися, бо дідичі вважали себе власниками лісів і пасовищ і за користування ними вимагали плати, а гуцули покликуючись на призов Дуки, вважали, що їм належить сервітутське право вільного користування лісами й пасовищами.
Маючи свого посла у Відні, надії гуцулів почали рости, а і їм Кобилиця писав на Гуцульщину підбурливі листи, закликаючи гуцулів твердо стояти за своє право. І селяни відмовилися виконувати повинності для панів.
Через поновні розрухи у Відні парлямент перервав працю, і Кобилиця повернувся в гори. Звітуючи перед гуцулами, він заявив, що домініяльна влада (мандатори) перестали існувати. Він додавав, що тепер він отримав від цісаря уповноваження завести лад у горах, а тому відтепер гуцули повинні слухати тільки його: ані панів, ані урядників, навіть і старостів — бо вони діють на користь панів і фальшиво інтерпретують закони, подаючи центральним державним установам фальшиві реляції. Він змінював і призначував двірників і мандаторів та інших урядників. Тепер боротьба вже ішла не за сервітути, а за власність лісів і полонин. Кобилиця уважав і говорив це селянам, що вся гірська земля належить гуцулам і що такі вимоги гуцулів будуть урядом задоволені, бо землі були забрані панами безправно. У такому дусі селяни гірських громад були внесли ще в 1848 р. скаргу до австрійського центрального уряду. Гуцули з подивом і довір\’ям відносилися до Кобилиці та віддавали йому шану, мов королеві.
Так почався поновний гуцульський рух проти дідичів у 1848 р. Він спалахнув з великою силою та перекотився і на сусідні повіти Буковини, але там Кобилиця особисто не брав участи. Цей рух ширився під кличем: \”То Лукин Кобилиця з Плоскої, наш посол, він нам привіз із Відня свободу, каже нам, що відтепер маємо бути самі в собі, нікого не знати над собою, крім Бога і цісаря\”.
Дідичі заалярмували урядові кола, вимагаючи позбавлення посольського мандата Кобилиці й притягнення його та гуцулів, учасників бунту, до карної відповідальности за злочинні насильства, для ліквідації анархії. Окружний староста вислав на Гуцульщину і до Сторожинецького повіту спеціяльних комісарів для заспокоєння селян, щоб вони повинувалися розпорядкам влади. Селяни Сторожинецького повіту послухали поради комісара, але гуцули стояли на своєму, себто, що ліси належать селянам, заявляючи, що вони слухатимуть тільки розпорядження Кобилиці й ніякої іншої влади.
Для придушення розрух у листопаді 1848 р. вислано на Гуцульщину знову військо й розташовано його в різних місцевостях, по господарствах активніших в русі гуцулів. Вояки творили різні насильства, тероризували населення. Частина розмістилася на господарстві Кобилиці, розграбивши господарство й прогнавши з села дружину з дітьми.
Засідання парламенту відкрилося знову 22.11.1848 р., але Кобилиця вже не являвся на засідання, і його 6.2.1849 р. позбавлено посольського мандату. Арештовано багато гуцулів, Конфісковано худобину, але Кобилиці не знайдено. Хоч скоро запанував певний спокій на Гуцульщині, але уряд війська не відкликав, боячися поновлення розрух.
Аж 11.4.1850 р, підступно арештовано Кобилицю у Жаб’ю. Понад 5 місяців просидів Кобилиця у слідстві перед Військовим судом у Чернівцях (під час розрух було введено винятковий стан). Але суд знайшов проти Кобилиці вину тільки за організування підготови до повстання і за цю провину засудив його на один місяць ув\’язнення, беручи до уваги обставину, що під час розрух Кобилиця заборонив гуцулам грабувати й убивати, а гуцули дотримувалися цієї заборони. Але суд заборонив Кобилиці вертатися на його рідну Гуцульщину, призначаючи на місце його побуту Ґурагомору, де він 24.10.1851 р. скінчив своє життя. Деякі джерела подають час арешту Кобилиці на весну 1849 р., а також як місця заслання місцевість Солку.
Так закінчився один епізод революційної боротьби Буковинської Гуцульщини за народне право, за долю народу і його вільне життя на своїй землі. Провідник цієї боротьби Лукин Кобилиця став народним героєм, що змагав і впав на шляху змагу за народне добро, його велич перейшла в легенду і глибоко залягла у вдячних серцях народу, була прославлена в народній фолкльорній творчості та в творах класиків української літератури — Федьковича, І. Франка та інших.
Є деякі підстави уважати, що єдиноутробний брат Федьковича Іван Дашкевич, був замішаний у народному русі Кобилиці.
Іван Франко уважав, що в початках гуцульського руху 40-их років Кобилиця змагав за соціяльні права гуцулів. Що його рух зродився з чисто соціяльних мотивів та що аж після побуту в парляменті його світогляд ширшав, а у висліді його рух набирав вже політичну закраску, в нього зарисувався \’\’якийсь більше або менше ясний ідеал гуцульської автономії, свого власного порядку\”.
Совєтська історіографія (Ф. О. Ястребов), перебільшуючи акцію Кобилиці, твердить, що Кобилиця зорганізував узброєний кінний відділ, з яким пройшов по всій Буковині, виганяючи австрійських урядників і даючи народові доручення наставляти своїх. Безперечно, що рух Кобилиці був революційним рухом, який підхопили також сусідні з Гуцульщиною підгірські повіти, але сам Кобилиця особисто участи не брав і узброєного кінного відділу не організував.
Гуцульські розрухи 40-их років XIX ст. були суспільним і національним рухом — рухом за ліси й пасовиська, проти чужонаціональних зайшлих дідичів-панів. Це були найбільше вразливі питання, які зродили цей гуцульський бунт.
Д. Квітковський уважає, що гуцульський бунт під проводом Кобилиці \”став початком творення там (на Буковині — І. Н.) української політичної думки й боротьби за її реалізацію. Ми вповні погоджуємося з цією думкою, бо це був народний рух за здійснення широких народних прав на своїй землі. Кобилиця одностайно з іншими українськими, буковинськими й галицькими депутатами виступив у парляменті в обороні українських національних прав шляхом об\’єднання українських етнографічних земель австрійської монархії в окремий автономний коронний край, а це була вже ясна українська національно-політична ідея.
Військовою силою придушено гуцульський бунт, але боротьба за права гуцулів продовжувалася законним шляхом: і каргами до урядових і судових інстанцій. У судових процесах гуцули вже не покликувалися на право власности до лісів і пасовиськ, а на сервітутські права гуцулів, цебто на право вільного користування лісами й полонинами. Знаємо, що справа сервітутських прав Довгопільського околу протягнулася аж до 1864 р. Одним з уповноважених гуцулів на цей процес був О Ю. Федькович. Але цей процес закінчився не на користь гуцулів.
Згідно закону, покривджені селяни завжди мали право вносити скарги на своїх дідичів-панів, але дідичі завжди знаходили виправдання для своїх дій… Скарги від громад вносили обрані громадські уповноважені. Уповноваження списував мандатор, а підписували двірник, священик і найменше 2/3 підданих — громадян села. Уповноважені мали право складати й касувати угоди з дідичами і пред\’являти скарги на них. Такими уповноваженими були Лукин Кобилиця, а пізніше Юрій Федькович та інші. Часто цих уповноважених дідичі називали \”бунтарями\” та робили заходи заступити їх більш податливими в їх сторону. Так знаємо, що окружний староста в Чернівцях не визнав Кобилицю правним уповноваженим і 31.8.1840 р. заборонив йому та іншим виступати від імени громад.
На скарги гуцулів проти дідичів, внесені до окружного старости в Чернівцях, цей 20.1.1843 р. відповів, що ліси Довгопільського околу, згідно з хризовом Дуки, є власністю дідичів та що згідно з декретом від 16.7.1802 р. полонинами мають користуватися ті, що їх прочистили (і їх спадкоємці), але за користування зобов\’язані виконувати дідичам належні повинності. Така відповідь гуцулам розухвалила дідичів, вони посилили охорону лісів та почали забороняти гуцулам господарити в лісах, зрубувати дерево навіть на вже прочищених полонинах.
Панські утиски, непосильні податки приводили до зубожіння селян-гуцулів, а в додатку ще й рекрутчина — все це разом взяте привело до активних виступів гуцулів Довгопільського околу буковинської Верховини в 1843 і 1848-1849 рр. до гуцульського бунту проти дідичів і дідичівського правопорядку. Вони перестали платити державні податки та визнавати уряд мандатора.
Бунт Кобилиці, відмінний від опришківського руху, був явищем Буковинської Гуцульщини, хоч цей рух мав широкий відгомін і поза Буковинською Гуцульщиною. В уяві гуцулів бунт під проводом Кобилиці не був революційним рухом, а рухом за здійснення належного гуцулам права. За твердженням гуцулів, вся Гуцульщина, увесь простір Буковинської Гуцульщини з його лісами й полонинами є власністю гуцулів, а дідичі безправно здирають з гуцулів повинності, а тому гуцули відмовилися їх виконувати та почали самі розпоряджатися лісами її полонинами так дідичі, як і гуцули, покликалися на призов з 1693 р., але кожна сторона інтерпретувала його постанови по-своєму.
Для втихомирення розрух уряд післав у гори військо й окрему комісію для прослідження причин розрух. Бунт здавимо військовою силою. 231 особу активних учасників покарано на місці буками або різками, а 14 найактивніших осіб — між ними й Кобилицю — під вартою відставлено до Чернівців для кримінальної відповідальности перед судом. Там їх покарано кількамісячним арештом. Військо перебувало на Гуцульщині ще кілька місяців, живучи на господарствах і за рахунок зворохоблених селян, завдаючи великих руїн господарствам.
Революція з березня 1848 р. у Відні приносить зміну конституційного ладу, перетворюючи Австрію на конституційну монархію. Внаслідок цієї зміни переведено 15.8.1848 р. загальні вибори до парляменту, в яких 5 українських селян з Буковини, а між ними й Кобилиця, отримали посольський мандат. У цьому ж році знесено також і панщину.
Але напруження між гуцулами й дідичами продовжувалися, бо дідичі вважали себе власниками лісів і пасовищ і за користування ними вимагали плати, а гуцули покликуючись на призов Дуки, вважали, що їм належить сервітутське право вільного користування лісами й пасовищами.
Маючи свого посла у Відні, надії гуцулів почали рости, а і їм Кобилиця писав на Гуцульщину підбурливі листи, закликаючи гуцулів твердо стояти за своє право. І селяни відмовилися виконувати повинності для панів.
Через поновні розрухи у Відні парлямент перервав працю, і Кобилиця повернувся в гори. Звітуючи перед гуцулами, він заявив, що домініяльна влада (мандатори) перестали існувати. Він додавав, що тепер він отримав від цісаря уповноваження завести лад у горах, а тому відтепер гуцули повинні слухати тільки його: ані панів, ані урядників, навіть і старостів — бо вони діють на користь панів і фальшиво інтерпретують закони, подаючи центральним державним установам фальшиві реляції. Він змінював і призначував двірників і мандаторів та інших урядників. Тепер боротьба вже ішла не за сервітути, а за власність лісів і полонин. Кобилиця уважав і говорив це селянам, що вся гірська земля належить гуцулам і що такі вимоги гуцулів будуть урядом задоволені, бо землі були забрані панами безправно. У такому дусі селяни гірських громад були внесли ще в 1848 р. скаргу до австрійського центрального уряду. Гуцули з подивом і довір\’ям відносилися до Кобилиці та віддавали йому шану, мов королеві.
Так почався поновний гуцульський рух проти дідичів у 1848 р. Він спалахнув з великою силою та перекотився і на сусідні повіти Буковини, але там Кобилиця особисто не брав участи. Цей рух ширився під кличем: \”То Лукин Кобилиця з Плоскої, наш посол, він нам привіз із Відня свободу, каже нам, що відтепер маємо бути самі в собі, нікого не знати над собою, крім Бога і цісаря\”.
Дідичі заалярмували урядові кола, вимагаючи позбавлення посольського мандата Кобилиці й притягнення його та гуцулів, учасників бунту, до карної відповідальности за злочинні насильства, для ліквідації анархії. Окружний староста вислав на Гуцульщину і до Сторожинецького повіту спеціяльних комісарів для заспокоєння селян, щоб вони повинувалися розпорядкам влади. Селяни Сторожинецького повіту послухали поради комісара, але гуцули стояли на своєму, себто, що ліси належать селянам, заявляючи, що вони слухатимуть тільки розпорядження Кобилиці й ніякої іншої влади.
Для придушення розрух у листопаді 1848 р. вислано на Гуцульщину знову військо й розташовано його в різних місцевостях, по господарствах активніших в русі гуцулів. Вояки творили різні насильства, тероризували населення. Частина розмістилася на господарстві Кобилиці, розграбивши господарство й прогнавши з села дружину з дітьми.
Засідання парламенту відкрилося знову 22.11.1848 р., але Кобилиця вже не являвся на засідання, і його 6.2.1849 р. позбавлено посольського мандату. Арештовано багато гуцулів, Конфісковано худобину, але Кобилиці не знайдено. Хоч скоро запанував певний спокій на Гуцульщині, але уряд війська не відкликав, боячися поновлення розрух.
Аж 11.4.1850 р, підступно арештовано Кобилицю у Жаб’ю. Понад 5 місяців просидів Кобилиця у слідстві перед Військовим судом у Чернівцях (під час розрух було введено винятковий стан). Але суд знайшов проти Кобилиці вину тільки за організування підготови до повстання і за цю провину засудив його на один місяць ув\’язнення, беручи до уваги обставину, що під час розрух Кобилиця заборонив гуцулам грабувати й убивати, а гуцули дотримувалися цієї заборони. Але суд заборонив Кобилиці вертатися на його рідну Гуцульщину, призначаючи на місце його побуту Ґурагомору, де він 24.10.1851 р. скінчив своє життя. Деякі джерела подають час арешту Кобилиці на весну 1849 р., а також як місця заслання місцевість Солку.
Так закінчився один епізод революційної боротьби Буковинської Гуцульщини за народне право, за долю народу і його вільне життя на своїй землі. Провідник цієї боротьби Лукин Кобилиця став народним героєм, що змагав і впав на шляху змагу за народне добро, його велич перейшла в легенду і глибоко залягла у вдячних серцях народу, була прославлена в народній фолкльорній творчості та в творах класиків української літератури — Федьковича, І. Франка та інших.
Є деякі підстави уважати, що єдиноутробний брат Федьковича Іван Дашкевич, був замішаний у народному русі Кобилиці.
Іван Франко уважав, що в початках гуцульського руху 40-их років Кобилиця змагав за соціяльні права гуцулів. Що його рух зродився з чисто соціяльних мотивів та що аж після побуту в парляменті його світогляд ширшав, а у висліді його рух набирав вже політичну закраску, в нього зарисувався \’\’якийсь більше або менше ясний ідеал гуцульської автономії, свого власного порядку\”.
Совєтська історіографія (Ф. О. Ястребов), перебільшуючи акцію Кобилиці, твердить, що Кобилиця зорганізував узброєний кінний відділ, з яким пройшов по всій Буковині, виганяючи австрійських урядників і даючи народові доручення наставляти своїх. Безперечно, що рух Кобилиці був революційним рухом, який підхопили також сусідні з Гуцульщиною підгірські повіти, але сам Кобилиця особисто участи не брав і узброєного кінного відділу не організував.
Гуцульські розрухи 40-их років XIX ст. були суспільним і національним рухом — рухом за ліси й пасовиська, проти чужонаціональних зайшлих дідичів-панів. Це були найбільше вразливі питання, які зродили цей гуцульський бунт.
Д. Квітковський уважає, що гуцульський бунт під проводом Кобилиці \”став початком творення там (на Буковині — І. Н.) української політичної думки й боротьби за її реалізацію. Ми вповні погоджуємося з цією думкою, бо це був народний рух за здійснення широких народних прав на своїй землі. Кобилиця одностайно з іншими українськими, буковинськими й галицькими депутатами виступив у парляменті в обороні українських національних прав шляхом об\’єднання українських етнографічних земель австрійської монархії в окремий автономний коронний край, а це була вже ясна українська національно-політична ідея.
Військовою силою придушено гуцульський бунт, але боротьба за права гуцулів продовжувалася законним шляхом: і каргами до урядових і судових інстанцій. У судових процесах гуцули вже не покликувалися на право власности до лісів і пасовиськ, а на сервітутські права гуцулів, цебто на право вільного користування лісами й полонинами. Знаємо, що справа сервітутських прав Довгопільського околу протягнулася аж до 1864 р. Одним з уповноважених гуцулів на цей процес був О Ю. Федькович. Але цей процес закінчився не на користь гуцулів.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.