Карпатський етнографічний район поділяється на три основні частини: Прикарпаття, власне, Карпати та Закарпаття. Навіть протягом тривалого часу, перебуваючи у складі різних держав, українці берегли свою етнокультуру, хоча й не уникли деяких взаємовпливів із словаками, угорцями та поляками. Мешканці гірських районів Карпат зберегли найархаїчніші риси культури, які дещо відмінні від поліських.
    У Карпатському регіоні виділяється три етнографічні групи — лемки, бойки, гуцули.

    Пригляньмось же ближче до тієї нашої славної Гуцульщини, яка любила свобідне життя і довгі віки жила ним і його обороняла, довго ворогам не здавалась…
    Гуцульщина — це гори, це частина Карпат, це Бескид лісистий, зелений, із темними віковічними лісами з найвищим гірським пасмом, Чорногорою, понад яку спинаються до небес її верхи.

    Гуцул невідродний, вірний син своїх гір.Серцем і духом пов’язаний тісно з гірською природою; Карпати й гуцул у них — це щось одне, нерозлучне. Всім серцем любить гори, а до їх краси долучує себе, свою барвисту ношу, свої звичаї, обряди й вірування. Гори для нього не лише джерело краси, але й життєвої мудрости, природа гірська — для нього книга, з якої черпає усе, що йому потрібне в житті. Знав: життя — це безпереривна праця і вічна боротьба; багатий — хто працює, сильний — хто бореться і перемагає; гуцул шляхетний і мужний, в його серці доброта і любов до рідних та всього, що своє. Вони перлами блистять і чічками цвітуть. В очах гуцула велич і краса гір, у його думках орлині лети…

Чудний і дивний народ ми, українці…
Безперечно, наша Україна найкраща й найбагатша країна світу, — а чи знаємо її і чи любимо так, як годиться любити свою батьківщину?
Щоби щось полюбити, треба його як слід пізнати.
Наша, українська мова, ніжна, співуча, милозвучна, квітиста й запашна, а чи любимо її і дорожимо нею й радо вживаємо її? Чи горді ми нею?