Новий рік прийшов в Карпати,

В Путилову тоже.

А єк будем світкувати, –

Поможи нам, Боже.

Бо така біда в районі:

Ні зарплат ні грошей.

Люди лиш про те говорі,

Коби дали борше.

Пенсії такі високі, –

Не знаєш шо робити:

Чи на похорон складати,

Чи ші трохи жити.

А податками обклали

І свині, і кури,

Аби люди памнітали,

Йкої ті натури.

Новий рік прийшов в Карпати,

В Путилову тоже.

А єк будем світкувати, –

Поможи нам, Боже.

Бо така біда в районі:

Ні зарплат, ні грошей.

Люди лиш про те говорі,

Коби дали борше.

Пенсії такі високі, –

Не знаш шо робити:

Чи на похорон складати,

Чи ші трохи жити.

А податками обклали

І свині, і кури,

Аби люди памнітали,

Йкої ті натури.

А базарь розбудували

До ріки самої, –

Єк ші буде одна повінь,

Шоби несло вдвої.

А на площі все Федькович

Дивитси до клубу,

Аби вздріти молодицу

Таку, єк він, грубу.

У садибі – мир і спокій,

Двері на колітці, –

Тут вам двір непроходящий

Кожній другій дівці.

Барів скрізь набудували,

Збили данцівниці,

Аби мали де всі діти

Товкти головиці.

Й на весіллях таке творі, –

Дружби си товчутси,

Ну а куми межи ними,

Єк гамани, б\’ютси.

Але й добре жити тому,

Хто зелені має.

Людем каже, шо ни дали,

А сам собі знає.

Там подивишси – машина

У дворі новенька.

\”То мені заповідала

Україна-ненька!\”

Кожень день новий костюмчик,

Галстучок глажений,

А подивишси йму в очі, –

Ніби звір скажений.

А ни вспів ші на посаду

Май крутеньку стати,

Єк терчут біленькі вікна

З новенької хати.

\”Люди добрі, нема грошей,

Бюджет ни заклали.

Бо ми, чесні громадяни,

Трохі видокрали\”.

Але шо би ми робили,

Єк би ни лікарня.

Ми би навіть і не знали,

Шо таке трупарня.

Ні рукавиць, ні носилок,

Ані санітарів,

Пеньгай тіло, куда хочіш,

Лиш від них подалі.

Би зробити експертизу –

У Віжницю приси.

Мало труп ни воскресає, –

Так си обтовчєтси.

Медсистрички в халатиках

Заході в палату,

А родині лиш і кажут:

\”Умер від інфаркту!\”

Годинами стоїш в черзі

До реєстратури,

Та такого си наслухаш, –

Цілі маритури.

В того зуби, в того очі,

В тої під спідницев,

В того штани вічно рвутси

Через молодиці.

Отака-то в нас житуха

У простого люду,

Єк не вмієш добре вкрасти,

То біжи до суду.

Бо міліція в районі

Порядку все хоче,

Та кожного напідпитку

У відділку товче.

В міліції добрі люди

Так усіх шінуют,

Шо ни вспів ші роздуплитси, –

Вже діло шнуруют.

Але й фалитси соцзахист

Тай працівниками,

Шо лиш чуєш: жив сараку,

Тай вкривси ногами.

Бо і їх держава файно,

Моцно фінансує:

Лиш скажи,шо треба грошей, –

Ніхто вже й ни чує.

Та й багацько живуть люди

У наших лісгоспах, –

Машини водно си ломлі

На кожних помостах.

Там никого ни заставиш

Зранку до роботи,

Бо декому після храму

Поспати охота.

Файні в нашому районі,

Широкі дороги,

Лиш біда, шо такі можна

Поломити ноги.

А єк їдеш у машині,

То так пидтрісає,

Шо єк зійдеш на зупинці, –

Всьо тобі ввисає.

На мостах – то друга справа.

Охота сидіти.

Випулєїшси у вікна,

Шоби ни здуріти.

Бо така кругом стримтура,

Зсуви і засови.

Шофер штуркнитси то в шанец,

То знесе забори.

Але й добре тому жити,

Хто машину має, –

На ремонти лиш шотижня

Гроші видкладає.

Ну, а як приїдуть з міста

Гості гонорові, –

Трохі тут собі пидпорчут

Тай своє здоров\’ї.

Єк припре до туалету,

А таке буває, –

Гості, бідні, аж по три дни

Туалет шукают.

Ни терпіти ж добрим людям, –

Дохторі навчают.

Через то в нас тонкі стіни

Вічно пидмокают.

А їкшо посеред ночі

В купину залізеш, –

\”Та ж то не великі гроші!\”, –

Цілий рік радієш.

Але й біда у районі,

Смітників є мало,

Єк ішло попри паркани,

То там і поклало.

Ой, привикли наші люди

У потемках жити,

Світло скаче туди-сюди,

Шо лиш добре шити.

Бо й у РЕСі економлят, –

Є тому причіна.

Та так світло ввечір світит,

Єк чірвак очіма.

Але й можна ші багато

Про всьо говорити, –

Та сторінок трохи мало,

Може й не вмістити.

Не сердітси, люди добрі, –

Люблю жартувати,

Бо хто, кроме журналіста,

Правду ме казати?!