Географічне положення, площа й населення Буковинської Гуцульщини.
Буковинська Гуцульщина — це буковинські карпатські простори, які простягаються на заході і північному заході від річок: Золотої Бистриці, Цібив, Перкалабу, Сарати й Черемоша (річки Перкалаб і Сарата, злившись разом, творять Білий Черемош), цебто від колишнього галицько-буковинського адміністративного розмежування, а в північно-східній частині розмежування Буковинської Гуцульщини проходить по лінії (крайовій шосейній дорозі) Вижниця – Берегоміт, далі верхів\’ям вододілу Малого Серету, пробігає в північно-східньому напрямі до рік Сучани й Молдавиці, перетинає Молдавицю, при усті її допливу Боул і завертає на захід до Золотої Бистриці попри місцевість Кирлибабу. На сході межує з українським Підгір\’ям, а на півдні з румунським етнографічним масивом.
Буковинська Гуцульщина — це буковинські карпатські простори, які простягаються на заході і північному заході від річок: Золотої Бистриці, Цібив, Перкалабу, Сарати й Черемоша (річки Перкалаб і Сарата, злившись разом, творять Білий Черемош), цебто від колишнього галицько-буковинського адміністративного розмежування, а в північно-східній частині розмежування Буковинської Гуцульщини проходить по лінії (крайовій шосейній дорозі) Вижниця – Берегоміт, далі верхів\’ям вододілу Малого Серету, пробігає в північно-східньому напрямі до рік Сучани й Молдавиці, перетинає Молдавицю, при усті її допливу Боул і завертає на захід до Золотої Бистриці попри місцевість Кирлибабу. На сході межує з українським Підгір\’ям, а на півдні з румунським етнографічним масивом.
Ми зарахували до Гуцульщини села Багну і Черешеньку, які знаходяться на східному узбіччю Карпат тому, що в цьому місці розмежувальною лінією уважається крайовий шлях Вижниця – Берегоміт. Ношею-одягом населення цих сіл становить переходову групу між властивими гуцулами й підгірянами. Ми зарахували їх до Гуцульщини ще й тому, що село Багна належить до парафії Вижниця, а Вижниця вважається межовим пунктом Гуцульщини. Знову ж село Черешенька передше входила адміністративно в склад громади Берегоміт, а це село має вже безперечно гуцульський характер.
Геометричною формою Буковинська Гуцульщина має вигляд цілком нерівномірної яйцеватої форми, якої повздовжна вісь — з півночі на південь — має приблизно 74 км., а поперечна доходить у деяких місцях до близько 50 км.
Краєвид буковинських Карпат середньогірський з лагідними, майже рівними хребтами, без виразних вершків, без скель і невжитків. Гори розділені широкими й також лагідними повздовжними долинами, або вузькими поперечними. Велика лагідність форм, зокрема хребтів, дозволяє на виліснення, творення природних і штучних полонин, а навіть людських поселень. Вилісненими видолинами розкинені часто густіші поселення, зокрема в осередку Буковинської Гуцульщини, на осі Путилів – Селетин. На нижчих хребтах зустрічаються також людські поселення, а на вищих красуються дрібні полонини й царинки.
У буковинських Карпатах мають свої джерела ріки Серет, Сучава, Молдава, Молдавиця та гірські допливи Черемоша й Золотої Бистриці. Вся буковинська Верховина порізана численними ріками й річками, в долинах яких розтикані людські поселення.
За даними проф. В. Кубійовича, територія Буковинської Гуцульщини нараховує 2.200 км. кв. і 45.000 (у 1939 р.) мешканців. Одначе, дані тут цифри повинні бути дещо вищі, бо проф. Кубійович не зарахував до Гуцульщини села: Багну, Черешеньку і Берегоміт з присілками. Із совєтських переписів населення не можна робити висновків щодо числа населення Буковинської Гуцульщини й його національного складу, бо висліди цих переписів подаються тільки в тотальних числах всієї области. А Буковинська Гуцульщина є тільки меншою частиною Чернівецької области.
Необхідно підкреслити, що населення Буковинської Гуцульщини, зі всіх районів Буковини, є найбільше однорідним. Відсоток неукраїнського елементу був тут завжди найнижчим зі всіх українських земель. Навіть за румунським урядовим народочисленням 1941 р. (після репатріяції німців до Німеччини в 1940 р.) відсоток неукраїнського елементу виносив: румунів 5,5%, при чому, щоб обнизити відсоток українців, їх поділено на дві групи: українців і гуцулів; останніх записано в рубрику \”інших\”.
З неукраїнського населення Буковинської Гуцульщини найчисленнішою групою до 1939 р. були жиди. Але за переписом 1970 р. жидів у сільських громадах всієї Чернівецької области нараховано всього 238 осіб, з яких на гірські громади припадає напевно найменше число.
У середньовіччі властивою Буковинською Гуцульщиною був т. зв. \”Руський Кімполунґ\” (на відміну до \”Молдавського Кімполунґу\”, заселеного переважно волохами-румунами), або Довгопільський окол, як окрема адміністративна одиниця. Руський Кімполунґ (Довгопільський окол), як і Молдавський Кімполунґ, користувався своєрідним правним статусом, з уваги на його виключно гірські простори. Тоді до Довгопільського околу належали всі українські гуцульські поселення аж по Кирлибабу над Золотою Бистрицею. Від початку 19 ст. до Довгопільського околу належали 16 заселених пунктів, а саме: Сергії, Сторонець-Путилів, Тораки, Киселиці, Дихтенець, Устє-Путилів, Стебні, Довгополе, Конєтин, Яблониця, Мариничі, Петраші, Плоска, Ростоки, Підзахарич і Межиброди. Раніше до околу належали ще Селєтин, Шипіт, Ізвор, Молдова й Кирлибаба, які при кінці 18 ст. перейшли до державних дібр Радовецького повіту. Південно-східня частина української Гуцульщини на Буковині, на схід від сіл Селєтина й Шипота та на південь від вододілу рік Сучави, Молдави і Кирлибаби входять сьогодні в склад Румунії; а район Путилівський з центром Сторонець-Путилів (совєтська влада чомусь затримала зрумунщену назву \”Путала\”, хоч місцева народна назва завжди звучала \”Путилів\”) і частина Вижницького району по крайову дорогу Вижниця-Берегоміт, входять у склад Чернівецької области УРСР.
Ми зарахували до Гуцульщини села Багну і Черешеньку, які знаходяться на східному узбіччю Карпат тому, що в цьому місці розмежувальною лінією уважається крайовий шлях Вижниця – Берегоміт. Ношею-одягом населення цих сіл становить переходову групу між властивими гуцулами й підгірянами. Ми зарахували їх до Гуцульщини ще й тому, що село Багна належить до парафії Вижниця, а Вижниця вважається межовим пунктом Гуцульщини. Знову ж село Черешенька передше входила адміністративно в склад громади Берегоміт, а це село має вже безперечно гуцульський характер.
Геометричною формою Буковинська Гуцульщина має вигляд цілком нерівномірної яйцеватої форми, якої повздовжна вісь — з півночі на південь — має приблизно 74 км., а поперечна доходить у деяких місцях до близько 50 км.
Краєвид буковинських Карпат середньогірський з лагідними, майже рівними хребтами, без виразних вершків, без скель і невжитків. Гори розділені широкими й також лагідними повздовжними долинами, або вузькими поперечними. Велика лагідність форм, зокрема хребтів, дозволяє на виліснення, творення природних і штучних полонин, а навіть людських поселень. Вилісненими видолинами розкинені часто густіші поселення, зокрема в осередку Буковинської Гуцульщини, на осі Путилів – Селетин. На нижчих хребтах зустрічаються також людські поселення, а на вищих красуються дрібні полонини й царинки.
У буковинських Карпатах мають свої джерела ріки Серет, Сучава, Молдава, Молдавиця та гірські допливи Черемоша й Золотої Бистриці. Вся буковинська Верховина порізана численними ріками й річками, в долинах яких розтикані людські поселення.
За даними проф. В. Кубійовича, територія Буковинської Гуцульщини нараховує 2.200 км. кв. і 45.000 (у 1939 р.) мешканців. Одначе, дані тут цифри повинні бути дещо вищі, бо проф. Кубійович не зарахував до Гуцульщини села: Багну, Черешеньку і Берегоміт з присілками. Із совєтських переписів населення не можна робити висновків щодо числа населення Буковинської Гуцульщини й його національного складу, бо висліди цих переписів подаються тільки в тотальних числах всієї области. А Буковинська Гуцульщина є тільки меншою частиною Чернівецької области.
Необхідно підкреслити, що населення Буковинської Гуцульщини, зі всіх районів Буковини, є найбільше однорідним. Відсоток неукраїнського елементу був тут завжди найнижчим зі всіх українських земель. Навіть за румунським урядовим народочисленням 1941 р. (після репатріяції німців до Німеччини в 1940 р.) відсоток неукраїнського елементу виносив: румунів 5,5%, при чому, щоб обнизити відсоток українців, їх поділено на дві групи: українців і гуцулів; останніх записано в рубрику \”інших\”.
З неукраїнського населення Буковинської Гуцульщини найчисленнішою групою до 1939 р. були жиди. Але за переписом 1970 р. жидів у сільських громадах всієї Чернівецької области нараховано всього 238 осіб, з яких на гірські громади припадає напевно найменше число.
У середньовіччі властивою Буковинською Гуцульщиною був т. зв. \”Руський Кімполунґ\” (на відміну до \”Молдавського Кімполунґу\”, заселеного переважно волохами-румунами), або Довгопільський окол, як окрема адміністративна одиниця. Руський Кімполунґ (Довгопільський окол), як і Молдавський Кімполунґ, користувався своєрідним правним статусом, з уваги на його виключно гірські простори. Тоді до Довгопільського околу належали всі українські гуцульські поселення аж по Кирлибабу над Золотою Бистрицею. Від початку 19 ст. до Довгопільського околу належали 16 заселених пунктів, а саме: Сергії, Сторонець-Путилів, Тораки, Киселиці, Дихтенець, Устє-Путилів, Стебні, Довгополе, Конєтин, Яблониця, Мариничі, Петраші, Плоска, Ростоки, Підзахарич і Межиброди. Раніше до околу належали ще Селєтин, Шипіт, Ізвор, Молдова й Кирлибаба, які при кінці 18 ст. перейшли до державних дібр Радовецького повіту. Південно-східня частина української Гуцульщини на Буковині, на схід від сіл Селєтина й Шипота та на південь від вододілу рік Сучави, Молдави і Кирлибаби входять сьогодні в склад Румунії; а район Путилівський з центром Сторонець-Путилів (совєтська влада чомусь затримала зрумунщену назву \”Путала\”, хоч місцева народна назва завжди звучала \”Путилів\”) і частина Вижницького району по крайову дорогу Вижниця-Берегоміт, входять у склад Чернівецької области УРСР.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.