Віє вітер, віє буйний, віє-повіває,
Сидить козак на могилі та й вітру питає:

— Скажи мені, буйний вітре, де козацька доля,
Де фортуна, де надія, де слава і воля ?

— Скажу тобі, козаченьку, скажу, бо я знаю,
Твоя доля козацькая в зеленому гаю.

Твоя доля затоптана сивими волами.

Ой став козак та й заплакав гіркими сльозами.

— Породила мене мати темненької ночи,

Дала мені стан хороший та й чорненькі очи.

Породила мене мати раненько в неділю,

Дала мені лиху долю, де я ї подіну.

Було мені, моя мати, краси не давати,
Було мені, моя мати, щастя-долю дати.
Лиху долю ні продати, ані проміняти,
Лишень треба з лихов долев свій вік коротати.