Цеї ночи вопівночи сталася новина
— Вчарувала Марусенька вдовиного сина.
Як го мала чарувати, кликала до хати:
— Прийди, прийди, Іваночку, щось маю казати!
Ой як прийшов він до хати та й став у пороги,
А на столі в Марусеньки біленькі пироги,
А на столі в Марусеньки стоїть склянка пива.
— Віпий, віпий, Іваночку, бо я вже віпила.
Віпив же він склянку пива, віпив склянку руму:
— Тікай, тікай, Іваночку, чим скорше додому!
Цеї ночи вопівночи, ще кури на піли,
Йшов Іванко від Маруськи, люди не виділи.
Йшов Іванко від Маруськи по крутій дорозі,
Стрітила го рідна мамка на хатнім порозі:
— Чи ти, Йванку, з коника впав, чи ти, Йванку, вбився,
Чи ти, Йванку, у дівчини чарів поживився?
— Ні, я, мамко, з коника впав, ні я, мамко, вбився,
Лиш я, мамко, у дівчини чарів поживився.
Як увійшов він до хати, сів на постелину,
Питався його мамка, де-с ночував, сину?
— Ночував я, рідна мамко, в Марусиній хаті,
Віпив же я склянку пива, відай би вмирати.
Поставте мня, рідні брати, на білу подушку,
Ідіть мені та приведіть Марусеньку-душку.
Поставте мня, рідні брати,
на білу перину Й приведіть ми Марусеньку, бо через ню гину.
А як прийшла Марусенька, у порогах стала.
— Скажи-ко ми, Марусенько, чим їс чарувала.
— Ой скажу ти, Іваночку, чим їм чарувала,
Атож тими пиріжками, що-м ти сночи дала.
В однім розі у пирозі зелена руточка,
В другім розі у пирозі люта гадиночка.
Волієш ти, Іваночку, в сирій земли гнити,
Як ся маєш попри мене із другов водити.