Походження гуцулів, їх назви й їх давність у Карпатах.
Про давність гуцулів у Карпатах, взагалі, про їх походження і про саму
назву \”гуцул\” нема устійненого одностайного погляду. Щодо походження
назви \”гуцул\” є різні припущення, більше гіпотез. І. Корженьовський у
передмові до своєї праці (по-російськи) \”Карпатські гіряки\” (Харків,
1841) виводить назву \”гуцул\” від слова \”кучувати\”, мовляв — населення
Поділля скрилося в Карпатах під час татарських і турецьких нападів,
отже ті, що \”кучували\”, отримали назву \”кучили\”, а ця назва згодом
перетворилася на \”гуцули\”. Але пояснення Корженьовського про походження
назви \”гуцул\” не має переконливої підстави.
назву \”гуцул\” нема устійненого одностайного погляду. Щодо походження
назви \”гуцул\” є різні припущення, більше гіпотез. І. Корженьовський у
передмові до своєї праці (по-російськи) \”Карпатські гіряки\” (Харків,
1841) виводить назву \”гуцул\” від слова \”кучувати\”, мовляв — населення
Поділля скрилося в Карпатах під час татарських і турецьких нападів,
отже ті, що \”кучували\”, отримали назву \”кучили\”, а ця назва згодом
перетворилася на \”гуцули\”. Але пояснення Корженьовського про походження
назви \”гуцул\” не має переконливої підстави.
Про давність гуцулів у Карпатах, взагалі, про їх походження і про саму назву \”гуцул\” нема устійненого одностайного погляду. Щодо походження назви \”гуцул\” є різні припущення, більше гіпотез. І. Корженьовський у передмові до своєї праці (по-російськи) \”Карпатські гіряки\” (Харків, 1841) виводить назву \”гуцул\” від слова \”кучувати\”, мовляв — населення Поділля скрилося в Карпатах під час татарських і турецьких нападів, отже ті, що \”кучували\”, отримали назву \”кучили\”, а ця назва згодом перетворилася на \”гуцули\”. Але пояснення Корженьовського про походження назви \”гуцул\” не має переконливої підстави.
Гр. Купчанко в своїй праці \”Наша Родина\” виводить назву \”гуцул\” від слова \”гузь\”, \”гуць\”, \”ґуз\” або ґузь, \”узь\” — цебто \”вузол\”, висновуючи свій вивід від тих прикмет, що гуцули люблять прикрашати своє убрання доморобними ґудзами-ґудзиками та різними вузлами, дармовисами тощо.
Проф. В. Шухевич гадає, що назва \”гуцул\” свіжого походження, цебто після 1772 р. Він покликається на обставину, що цієї назви не знає Балтазар Гаквет, який з доручення австрійського уряду робив у 1793 р. дослідження в Карпатах і населення Гуцульщини він не називає гуцулами, а \”гірськими русинами\”. Звідси Шухевич робить висновок, що назви \”гуцул\” тоді, правдоподібно, ще не було. Але С. Лукасік твердив, що \”знайшов слово гуцул\” у румунському тексті 1586 р., а С. Грабець уважає, що безсумнівним є вживання цієї назви в актах 18 ст.
В. Шухевич гадає, що назва була властива расі гуцульського коня, від якого ця назва, правдоподібно, перейшла й на власника коня.
Проф. Чернівецького університету Р. Ф. Кайндл, В. Поль та румунські історики виводять назву \”гуцул\” від румунського слова \”гоц\” (hot) — цебто \”злодій\”, \”бандит\”. Але ця гіпотеза зовсім не переконлива, бо більша частина гуцулів живе поза Буковиною, отже до них не могла б причепитися румунська назва. Мимо того, І. Крип\’якевич приймає цю гіпотезу, як правдоподібну, і відкидає гіпотезу про походження від чужих народів, як узи і печеніги.
Цікавий вивід назви й взагалі походження гуцулів дав О. Ю. Федькович у передмові до своєї драми \”Довбуш\”, У час мандрівки народів — думає Федькович — з Азії надійшло плем\’я уци, яке під натиском половців (куман) сховалося в Карпатах. Монголи їх називали уцами, а звідси відтак прийшла назва \”гуцули\”.
О. Г. Соломченко вважає гуцульське мистецтво генетично зв\’язане з мистецтвом Київської Русі, а цим він нав\’язує до гіпотези про те, що гуцули – це прямі нащадки стародавніх мешканців Київщини, які, рятуючись перед ордами Батия, втекли й оселились в Карпатах. Подібну гіпотезу висловлював також російський етнограф Д. К. Зеленій, який уважав, що гуцули — це предки українського племені, яке вийшло з Київщини і поселилося в Карпатах. І є фактом, що всі гуцули мають свідомість приналежности до великого народу Русі, а то й називають себе русинами або руснаками.
Український дослідник антрополог, Федір Вовк, уважав, що гуцули примандрували з Кавказу, бо деякі кавказькі племена мають подібні антропологічні властивості й прикмети матеріяльної культури. Зокрема, предки племені маорі, яке прибуло дві тисячі років тому з Кавказу до Нової Зеляндії, своєю самобутністю і культурою дуже нагадують наших гуцулів.
Але якби там не було із походженням гуцулів і їх назвою — безспірною залишається глибока давність гуцульських поселень у Карпатах взагалі, а на Буковинській Гуцульщині, зокрема. Що населення Верховини існує незмінно, ціле тисячоліття, на це вказують археологічні тут знахідки. Побут і звичаї гуцулів вказують на те, що їх гірський спосіб життя має велику давність. \”Цілими століттями жили тут гуцули. Ніяких впливів із-зовні до себе не допускали. Жили патріярхальним життям. Свою власну культуру дбайливо берегли й передавали поколінням. Вони принесли в гори щось такого, що дивувало найбільших учених, і то чужих, а не казати вже про своїх! Ця їхня культура перетривала цілі віки!\”.
Насправді, історичні відомості про Буковинську Гуцульщину взагалі дуже скупі, зокрема через її ізольованість від громадських центрів із-зовні. Більше відомостей маємо аж із останніх двох сторіч. Через цю ізольованість вони найбільше законсервували свою антропологічну і побутово-фолкльорну однорідність, затримали прадавній спосіб буття. Але сам факт відрубного й удосконаленого гуцульського мистецтва так у матеріяльній, як і в духовій культурі, — вказує на його багатовіковий історичний процес аж до його сучасної завершеної, подивугідної досконалости. Також безспірним треба вважати слов\’яно-українське походження гуцулів. На це вказує спільна мова й споріднена культура гуцулів. Живучи у відокремленні й не будучи слов\’янським плем\’ям, вони не могли б легко і в короткому часі перейти з чужого культурного кола й асимілювати собі українську мову й культуру та розвинути її риси до такої досконалости. Хоч гуцули перебували від 15 ст. поділені державними кордонами трьох чужих держав, проте вони зберегли впродовж сторіч єдиний говір, ті самі звичаї, одяг і спосіб зайняття.
Гр. Купчанко в своїй праці \”Наша Родина\” виводить назву \”гуцул\” від слова \”гузь\”, \”гуць\”, \”ґуз\” або ґузь, \”узь\” — цебто \”вузол\”, висновуючи свій вивід від тих прикмет, що гуцули люблять прикрашати своє убрання доморобними ґудзами-ґудзиками та різними вузлами, дармовисами тощо.
Проф. В. Шухевич гадає, що назва \”гуцул\” свіжого походження, цебто після 1772 р. Він покликається на обставину, що цієї назви не знає Балтазар Гаквет, який з доручення австрійського уряду робив у 1793 р. дослідження в Карпатах і населення Гуцульщини він не називає гуцулами, а \”гірськими русинами\”. Звідси Шухевич робить висновок, що назви \”гуцул\” тоді, правдоподібно, ще не було. Але С. Лукасік твердив, що \”знайшов слово гуцул\” у румунському тексті 1586 р., а С. Грабець уважає, що безсумнівним є вживання цієї назви в актах 18 ст.
В. Шухевич гадає, що назва була властива расі гуцульського коня, від якого ця назва, правдоподібно, перейшла й на власника коня.
Проф. Чернівецького університету Р. Ф. Кайндл, В. Поль та румунські історики виводять назву \”гуцул\” від румунського слова \”гоц\” (hot) — цебто \”злодій\”, \”бандит\”. Але ця гіпотеза зовсім не переконлива, бо більша частина гуцулів живе поза Буковиною, отже до них не могла б причепитися румунська назва. Мимо того, І. Крип\’якевич приймає цю гіпотезу, як правдоподібну, і відкидає гіпотезу про походження від чужих народів, як узи і печеніги.
Цікавий вивід назви й взагалі походження гуцулів дав О. Ю. Федькович у передмові до своєї драми \”Довбуш\”, У час мандрівки народів — думає Федькович — з Азії надійшло плем\’я уци, яке під натиском половців (куман) сховалося в Карпатах. Монголи їх називали уцами, а звідси відтак прийшла назва \”гуцули\”.
О. Г. Соломченко вважає гуцульське мистецтво генетично зв\’язане з мистецтвом Київської Русі, а цим він нав\’язує до гіпотези про те, що гуцули – це прямі нащадки стародавніх мешканців Київщини, які, рятуючись перед ордами Батия, втекли й оселились в Карпатах. Подібну гіпотезу висловлював також російський етнограф Д. К. Зеленій, який уважав, що гуцули — це предки українського племені, яке вийшло з Київщини і поселилося в Карпатах. І є фактом, що всі гуцули мають свідомість приналежности до великого народу Русі, а то й називають себе русинами або руснаками.
Український дослідник антрополог, Федір Вовк, уважав, що гуцули примандрували з Кавказу, бо деякі кавказькі племена мають подібні антропологічні властивості й прикмети матеріяльної культури. Зокрема, предки племені маорі, яке прибуло дві тисячі років тому з Кавказу до Нової Зеляндії, своєю самобутністю і культурою дуже нагадують наших гуцулів.
Але якби там не було із походженням гуцулів і їх назвою — безспірною залишається глибока давність гуцульських поселень у Карпатах взагалі, а на Буковинській Гуцульщині, зокрема. Що населення Верховини існує незмінно, ціле тисячоліття, на це вказують археологічні тут знахідки. Побут і звичаї гуцулів вказують на те, що їх гірський спосіб життя має велику давність. \”Цілими століттями жили тут гуцули. Ніяких впливів із-зовні до себе не допускали. Жили патріярхальним життям. Свою власну культуру дбайливо берегли й передавали поколінням. Вони принесли в гори щось такого, що дивувало найбільших учених, і то чужих, а не казати вже про своїх! Ця їхня культура перетривала цілі віки!\”.
Насправді, історичні відомості про Буковинську Гуцульщину взагалі дуже скупі, зокрема через її ізольованість від громадських центрів із-зовні. Більше відомостей маємо аж із останніх двох сторіч. Через цю ізольованість вони найбільше законсервували свою антропологічну і побутово-фолкльорну однорідність, затримали прадавній спосіб буття. Але сам факт відрубного й удосконаленого гуцульського мистецтва так у матеріяльній, як і в духовій культурі, — вказує на його багатовіковий історичний процес аж до його сучасної завершеної, подивугідної досконалости. Також безспірним треба вважати слов\’яно-українське походження гуцулів. На це вказує спільна мова й споріднена культура гуцулів. Живучи у відокремленні й не будучи слов\’янським плем\’ям, вони не могли б легко і в короткому часі перейти з чужого культурного кола й асимілювати собі українську мову й культуру та розвинути її риси до такої досконалости. Хоч гуцули перебували від 15 ст. поділені державними кордонами трьох чужих держав, проте вони зберегли впродовж сторіч єдиний говір, ті самі звичаї, одяг і спосіб зайняття.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.