Істинний українець
важливо не забувати звідки ми є». Цю
зворушливу і глибокозмістовну фразу я
почула з уст вихідця із Путильського
району, нині громадянина Сполучених
Штатів Америки (Канада) Анатолія
Миколайовича Нікули. Про Путилу в нього
лише приємні спогади. В Україну приїжджає
часто. Але на Путильщині не був уже
тридцять років. Тож перебування тут
протягом двох днів для нього було
особливим.
Не
можу не скористатися нагодою спілкування.
Адже не кожного дня доводиться зустрічатися
з буковинцями, які проживають за кордоном.
Мати
Анатолія із родини Лісіцьких, що проживала
у селі Сергії Путильського району, а
батько з села Багна Вижницького району.
Доля звела їх і пов’язала життєві
стежини під час здобуття медичної освіти
в Чернівцях. Після навчання по розподілу
вони прибули в Путилу, проживали у
восьмиквартирному будинку по вулиці
Леніна (нині вулиця Українська). У Путилі
Анатолій закінчив вісім класів. Потім
батьки переїхали у Крим.
Запитую
про враження, які залишилися про наш
край: «Пам’ятаю
людей – добрих, дружних, дбайливих. Мені
здається, час не змінив цих правил життя
путильчан. Колись ми разом із сусідами
прекрасно проводили дозвілля: ходили
по гриби, малини, ягоди, прекрасно
відпочивали. Такого
в житті я більше ніде не зустрічав.
На
моє подальше життя після Путили
колосальний вплив мав учитель фізкультури
Микола Миколайович Влад. Це сильна духом
людина і прекрасний фізрук. Він мав на
мене більший вплив, ніж інші педагоги.