ГАСЮК Олена Онуфріївна

Берегиня і майстриня  технологій і традицій української, буковинської, гуцульської народної вишивки.

Народилася 7 липня 1921 р. у с. Дихтинець Путильського району. Мати Анастасія Іванівна — одна з дочок Федюка. Батько Онуфрій Михайлович займався столярською справою.

У 1944 р. дівчина вступила у Вижницьке училище прикладного мистецтва, де навчалася з перервою. Після закінчення до 1975 р. працювала тут викладачем вишивки.

У 1981 р. у видавництві «Вища школа» видрукувано альбом «Художнє вишивання», укладений Оленою Онуфріїв­ною у співавторстві з Марією Степан. Він перевидавався шість разів і зберігає 280 візерунків мисткині, яка володіє сотнею технік вишивки.

У 1996 р. в оселі вишивальниці відкрито музей, що став дивовижною скарбницею творінь її рук. Водночас Олена Онуфріївна створила фотоілюстративний каталог, куди увійшли її найкращі  роботи.

Майстриня — учасник і лауреат багатьох республіканських, національних та міжнародних виставок у Москві, Києві, Чернівцях, Томську, Рязані, Владивостоці, Бельгії, Румунії, її роботи є в  приватних колекціях в Ізраїлі, Аргентит, Америці, Німеччині, Росії, Польщі, Румунії, Канаді. Персональні виставки відбулися в Чернівцях, Коломиї та у рідній Вижниці.

Успадкувавши від свого діда, знаного в усіх-усюдах майстра мосяжництва Івана Федюка талант бачити і народжувати красу, вона і сьогодні оповідає про нього ніжно, з великою повагою і любов’ю. Адже мало кому з простого люду поталанило побувати на прийомі у австрійського цісаря та ще й подарувати йому два пістолі — дивовижний витвір власних рук.

Дід Іван належав до людей, які мали ремесло, і в ті далекі часи зберегли його, надавши особливого значення. І хто міг подумати, що його онуці поталанить сягнути тієї вершини у мистецтві, що дозволить їй зрівнятися з його майстровою могутністю.

На обійсті Олени Онуфріївни господарює краса, щедро сипле статком врожайного поля, барвами усміхненого квітника і тихим переспівом ниток на полотні. Господиня у звичній задумі десь далеко на полонинах збирає у букети візерунки, аби дати їм нове життя, аби знову і знову до­повнювати свій музей. А щойно завітаєш у ці кімнати, як подих перехоплює неповторна краса. На портьєрах, скатерках, ясиках — характерні для Гуцульщини й Буковини кольори та візерунки. Портрет Шевченка виконано осучасненим орнаментом, а в орнаменті до портрета Ю. Федьковича домінують відтінки гірських чаклунок-смерічок. Панно «Чорнобривці» — це своєрідна робота-експромт. Вишивка, макраме, тороки, геометричний орнамент — неповторне єднання і глибока цілісність.

Усі вироби, немов живі краєвиди, немов струни глибоко з-під серця наших відчуттів. А які прегарні сорочки — зібрання останніх років. Серед них вишиті уже відродженими старими техніками. Кручені шви, плутанка настільки неповторні, що вишивки відразу різняться у часовому просторі. Дуже насичений, деякою мірою бархатистий візерунок, винятково чорного, червоного
та вишневого кольорів, як суцільність зажуреного перед дощем неба чи чітко виражена нічна краса гір. Є в усьому цьому немало суму від життя тяжкого, пересіяного нужденністю, смутком і лише
інколи осяяного світлом радості.

Отож не дивно, що у 2006 р. у видавництві «Черемош» вийшов альбом О. О. Гаскж «Буковинська народна вишивка», де зібрано 280 орнаментів та 100 різних технік вишивання.