Уся споріднена громада позначається як рід, род,
родина, родія, пол, фамілья, свої, своякі або, врешті, креуні. Чоловічу
лінію називають: мужецкі пол, отчевскі род, по отчеві, або по чоловіці;
жіноча лінія називається: женьскі пол, матереньскі род, по матере, по
жінці. Перевагу надають чоловічій лінії; це виражається особливо в
тому, що в шлюбних негараздах покладаються більше на рідню по чоловічій
лінії.
Позначення різних ступенів кровної спорідненості є такі:

Батьки та їхні предки

1. Батько: ґєдя або дєдя, отеч; пестливо: ґєдик або
   дєдик, отчік, татко. Мати: неня, непе, матер; пестливо: ненка, мама,
   мамка, мамуня. Збірно: стареня.

2. Дід: гід або дід, Гіду або діду, тато;
   пестливо: ґідек, ді-дек; зневажливо: ґідешчи, дідешчи. Баба: баба,
   мама; пестливо: бабка, бабушка; зневажливо: бабешчи.

3. Прадід: ґєдя, ґєдю або дєдя, дєдю, праґід
   або прадід; пестливо: праґідек або прадідек. Прабаба: неня неніна,
   прабаба; пестливо: прабабка.

4. Прапрадід: гід ґєдю або дід дєдю,
   прапраґід або прапрадід; пестливо: прапраґідек або прапрадідек.
   Прапрабаба: баба неніна, прапрабаба; пестливо: прапрабабка.

5. Батько прапрабатьків: ґєдя ґідю або дєдя дідю. Мати пра-прабатьків: неня бабина, неня мамина. Збірно: прародителі.

6. Дід і баба прапрадідів називаються збірно: прапрародиці, зокрема: прародительскі ґід або дід, прародительска баба.

7. Предки взагалі: предкі, праотці.

8. Названі батьки називаються так, як і рідні.

9. Вітчим: вітчем, отчем. Мачуха: мачуха, мачеха; збірно:
   вітчеми, отчеми.

10. Свекор: свекор; пряме звертання до нього
    таке ж, як до рідного батька. Свекруха: свекруха; пряме звертання до
    неї таке ж, як до рідної матері. Свекри поміж собою називають себе
    свати; свекрухи — свашки, свахи.

1. Брат батька й матері: вуй; пестливо: вуйко; його
   дружина зветься вуйна; пестливо: вуйночка. Сестра батька й матері:
   тета; пестливо: теточка, тетка, кітка. Юні й неодружені двоюрідні брати
   або дядьки і юні незаміжні кузини або тітки називаються тільки по
   імені. Дітей батьківських братів і сестер називають: непот, непота.

2. Брат прабатьків: вуй (вуйко) прародичіу,
   брат праот-чевскі, прашчур. Брат діда, зокрема: брат гіда; брат баби:
   брат мамин або бабин. Сестра діда й баби: тета (кітка) прародичіу,
   сестра праотчевска. Сестра діда, зокрема: сестра ґідова. Сестра баби:
   сестра мамина або бабина.

3. Брат прадідів: брат прародичіу, брат праґідовий. Сестра тих самих: сестра прародичіу, сестра праґідова.

1. Діти: гіти, діти, дєті; чада, ґлота; зневажливе:
   голота, ґітища або дітища. Син: син; пестливо синку. Дочка: доч, дочер;
   пестливо: донька, дочка, донечка. Брат: брат. Сестра: сестра. Брат і
   сестра: рідні, родні. Рідні: рідний, родний; рідна, родна.

2. Внук: унук; пестливо: унучок; внучка: унука; пестливо: унучка.

3. Правнуки: праунукі і т.д., як у внуків.

4. Праправнуки: прапраунукі і т.д.

5. Діти праправнуків: ґіти (діти) прапраунукіу, прауну-ченята.

6. Внуки праправнуків: унукі прапраунукіу або так само пра-унученята.

7. Усиновлений син у прямому звертанні: син,
   інакше: годова-ниц, а іноді зі зневажливим побічним визначенням:
   пріймиш. До усиновленої дочки звертаються, як до рідної, інакше:
   годованка, пріймичка. Усиновлені діти: пріймакі.

8. Пасинок: пасерб. Пасербиця: пасербиця.

9. Зять: зєть; у прямому звертанні: син.
   Невістка: невістка; У прямому звертанні: дочка. Дівер — так само зєть
   або шурениц. Зовиця: невістка; родичі чоловіка називають ЇЇ також
   братова; вона називає чоловікового брата дювер, його сестру — зовиця.

Зведені брати і сестри не визнаються рівноправними з рідними дітьми. Цей погляд часто стає причиною гострих суперечок.

Позашлюбні діти (звидиницні гіти, бенкарти, байструки, бахури)
носять прізвище матері, яка тільки в дуже рідкісних випадках
погоджується назвати їх батька. До цих дітей обов\’язково пристає ганьба
їхнього походження, проте гуцул, здається, досить поблажливо ставиться
до цього.

Сімейне коло розширюється далі завдяки кумівству. Воно буває двох
родів, а саме: через свідчення при хрещенні (кумство) і, по-друге,
через участь у вінчанні (у батьках). Кумів та батька й матку називають
ще нанашко, нанашка; хрещеники або одружені називаються фіни (фін,
фіна). Між родичами нанашків і фінів існує духовна спорідненість. Крім
загальновідомих прав і обов\’язків хрещених і вінчальних батьків, не
можна відзначити якихось особливих. Кумами, зрештою, можуть обиратися й
особи, які належать до інших християнських церков; проте, хоч один з
них має належати до того ж віросповідання. Це є, зрештою, вимоги, які
випливають з церковних законів.

Усиновлення трапляється дуже часто на Гуцульщині. Звичним
приводом для цього є бездітність і прагнення мати опору в старості.
Іноді усиновленням карають неслухняних і непокірних дітей, причому вони
частково або й зовсім втрачають майно рідних батьків. Втім, треба
розрізняти два види усиновлення.

Перше схоже, принаймні, до певної міри, на усиновлення в розумінні
цивільного кодексу. Подружжя бере сироту або дитину, яку їм віддають її
батьки, за свою. Вона працює у господарстві як наймит або наймичка, а
згодом названі батьки наділяють ЇЇ деяким майном і одружують. Загалом
це прийняття на місце дитини є, фактично, укладенням угоди, вигідної
для названих батьків, бо вони отримують в усиновлених дітях дешеву
робочу силу.

Ще більше це проявляється у другому виді усиновлення. У цьому випадку
усиновлені (годованці) не є юні або бідні особи, а здебільшого
самостійні й заможні господарі. Старі, частіше безсімейні, гуцули
усиновляють їх за умови, що вони будуть доглядати названих батьків до
самої смерті і, зрештою, належно поховають, за що й отримають їхнє
майно. Таких «прийманихдітей» обирають гуцули нерідко серед євреїв, бо
припускається, що вони будуть дотримуватися взятих на себе обов\’язків
заради власної вигоди; зате з родичами надзвичайно рідко вступають у
такі відносини, від них найменше можна сподіватисядотримання
зобов\’язань, бо вони вважають, що й без того мають право на спадщину.
Зрештою, зрозуміло, що зв\’язок між такими названими батьками й
годованцями є цілком протилежний нашим звичним поглядам. Усиновлений є,
власне, годувальником, а названі батьки стають годованцями. Незважаючи
на це, усиновлені звертаються до названих батьків словами ґєдику або
дедику, ненко або ненько, отже: батечку, матінко, а ті кажуть їм:
синку. Іноді приймаються два «годованці», а саме: гуцул і єврей.
Трапляється також в окремих випадках, що названі батьки передають
годованцеві право користуватися господарством вже за життя. Угоди, які
незмінно лежать в основі цихусиновлень, укладаються, як правило,
письмово, рідше — усно перед свідками. Якщо годованець не дотримується
своїх зобов\’язань, то угоду можна скасувати. Розвиток цього своєрідного
усиновлення, зрештою, можна легко пояснити, якщо взяти до уваги важкі
життєві умови в горах, які створюють, особливо старим самотнім людям,
непоборні труднощі. З відмиранням цих складних обставин унаслідок
прогресивного розвитку культури й одночасно зростаючої ціни на земельну
власність ця інституція починає вже занепадати у деяких місцевостях.

Службові зв\’язки укладаються або на півроку — від дня св. Юрія
(23 квітня за ст. ст. — 5 травня за н. ст.) до свята св. Дмитрія (26
жовтня за ст. ст. — 7 листопада за н. ст.), або від св. Дмитрія до св.
Юрія, а то й цілорічно — від одного названого терміну до його настання
через рік. Платня складається з одежі й худоби. Так, наприклад, у
громаді Сергіїв наймит отримує за цілий рік такий заробіток: дві пари
вбрання, які складаються з двох мантів, Двох пар штанів, двох сорочок,
двох пар постолів, шапки з овечого хутра і капелюха, крім того, теляти
або вівці; а цілорічний заробіток наймички складається також з двох,
хоча й дешевших, мантів, двох спідниць, двох сорочок, двох пар постолів
і вівці. За півроку служби наймит отримує, крім худоби, тільки одну
пару вбрання. Зрештою, останнім часом заведено також оплату грошима.
Договір про службу укладається усно в присутності двох свідків.
Приблизно за місяць до закінчення служби можливе з обох сторін
скасування договору; одначе слід зауважити, що іноді наймит змушений
додатково працювати ще два тижні безоплатно як то в народі кажуть, один
тиждень для собак і один для котів. Ставляться до слуг, зрештою, так
само, як і до власних дітей. Вони харчуються за тим же столом, беруть
участь у всіх домашніх святах і взагалі зараховуються до складу сім\’ї.
Іноді тямуща прислуга досягає особливого впливу в домашньому
господарстві, і в таких випадках вінчана жінка поступається наймичці.
Наймити, як правило, стоять вище служниць і наглядають за ними. Коли
прислуга одружується, вона нерідко отримує від пана особливі подарунки.
Пристарілі вірні слуги залишаються переважно в сім\’ї хазяїна і
намагаються бути корисними, виконуючи різні дрібні послуги. Після
смерті такого слуги його майно часто припадає панові, зокрема, худоба,
яку він собі заробив за час служби.
До сім\’ї гуцул зараховує якоюсь мірою і свого гостя. У гостинності
справжній гуцул майже не знає меж: він ділить усе зі своїм гостем, а в
давніші часи — іноді навіть свою шлюбну жінку. Видатних гостей він
вітає хлібом-сіллю на знак особливої поваги. Гостювання часто триває
багато днів підряд; гостинці даруються і приймаються. Коли гість
покидає дім, домочадці привітно проводжають його. Якщо це не
відбувається, то подекуди означає, що хотіли б, щоб гість невдовзі
знову прийшов. Як привітно зустрічають навіть зовсім чужих людей може
підтвердити уривок з листа подорожуючого:

«…Про гуцульську гостинність ви, напевно, вже багато чули, але
справжнє поняття про неї отримаєте тільки тоді, коли ви самі на собі
відчуєте її. Привітність прийому, зворушлива квапливість у готуванні
обіду, сердечне припрошування, намагання показати себе, при обмежених і
недостатніх можливостях, гідним свого гостя, — все це вражає, радує,
причаровує. Як обережно відходила одна з жінок, яка при нашому
входженні в хату чесала вовну, зауважуючи, що волокна могли б потрапити
в їжу; як старанно стежила гуцулка, стоячи біля печі, за потріскуванням
відкритого вогню, щоб ніяка вуглинка не впала в кухонний посуд; і
такдале-ко сягає сільська прислужливість гостеві, що приносять з
комірки ще невживані ложки, які є, зрозуміло, тільки дерев\’яні. Так
господиня старається всіляко вшанувати гостя, вона припрошує його до
всього, що має в своїх запасах. Насамперед, для пиття — холодне солодке
молоко в гарних порцелянових горнятках; потім кулешу (густу кукурудзяну
кашу), яку вона вивернула з котла на виточений круг (дощата підставка);
до цього збиті і розмішані в киплячому маслі яйця; потім знову солодке
й квасне молоко і, нарешті, на десерт чорниці, які, після виразного
запевнення, після молока не зашкодять, бо це «здорові ягоди», чого,
наприклад, про малину сказати не можна. Єдина гризота, яку гість має в
гуцульській хаті, це — як винагородити люб\’язність милих господарів.
Відповідного подарунка подорожуючий, звичайно, не має під рукою, а
грошей пропонувати гуцулам за їх гостинність ніколи не можна. Ми
непомітно всунули гроші під одну з мисок. Тоді швидко піднялися,
подякували й попрощалися. Домашні як сердечно зустріли нас, так
відпустили; дві жінки відпровадили нас аж поза сусідські паркани і
вказали ближчу дорогу. Потиском руки ми попрощалися з нашими
провідницями. Одна з них — вона назвала себе Анеця — напевно, була
колись гуцульською красунею; цьому відповідало її старанне вбрання і
м\’який голос, що є визначальною рисою гуцульських кокеток».

Характерним для гуцульської гостинності є також звичай, що гуцул, якщо
він присів обіч дороги, аби поїсти, запрошує пригоститися кожного, хто
проходить мимо. Це виражається, звичайно, звертанням: «Просимо і вас,
хрещених». Дякують за це словами: «їжте з Богом», «Споживайте здорові»
або «Нехай Бог поверне це на користь». Іноді відповідь випадає
дотепною. Оскільки саме запрошення є часто тільки формальністю і не
приймається, то відповідь «просимо» римують зі словами «самі у рот
носимо» або питають: «Де у вас ложка?» і йдуть далі.

Залишається ще тільки розповісти про домашню спільноту У гуцулів або,
швидше, про залишки цього устрою. Вище вже було вказано на те, що
проживання молодого подружжя у домі батьків чоловіка нагадує домашню
спільноту. Було сказано про те, що багаті гуцули будують іноді наперед
просторішу хату і в ній облаштовують також помешкання для сина. А втім,
і в хатині, в якій наявні лише дві кімнати, є можливість надати
притулок молодому подружжю, якщо в малій хаті прилаштувати піч \’лавиці.
Звичай «ношення вечері» у передріздвяний вечір, про який йтиметься
нижче, і вже згадана клака можуть вказувати також на домашню спілку.
Загалом цей устрій, крім поодиноких випадків, уже занепав. «Від
домашньої спільноти, — як повідомляють із Сергіїв, — тепер можна знайти
ще тільки рідкі сліди, тому що молодша Генерація не хоче притримуватися
її. У деяких сім\’ях домашня спільність полягає у тому, що батько і мати
з одруженими синами, дочками та внуками ведуть спільне домашнє
господарство, а це виражається у тому, що батько має у всьому перше й
останнє слово, називає все придбане синами і внуками своїм і покриває
потреби членів своєї спілки із спільних коштів; зі всіма домочадцями
він поводиться, як зі своїми неповнолітніми дітьми, а вони знову
зобов\’язані неодмінно бути слухняними йому. Але коли старійшина дому
вмирає, то управління переймає його старший син або зять, якщо він до
того здатний. Наприкінці ще зауважимо, що вживана і в Сергіях приказка:
«Важко жити, коли юрба (глота) численна, як солома (полова), а стрий
вже старий» стосується, безсумнівно, домашньої спільноти; під словом
стрий у гуцулів треба б тоді розуміти старійшину дому. Варте уваги й
те, що цей вислів спрямований проти домашньої спільноти.