Поясненя деяких діалектних слів

Немає коментарів
ХОДАШ (кодаш) — це візник у весільному обряді Буковини. Після вінчання
в церкві всі бояри бралися перед хатою руками за кінці шириньок і
творили довгий ланцюг. З самого переду йшов ратажела (староста), за ним
головний дружко (дружба), а позаду всіх — ходаш. Так ішли до хати,
вибиваючи ногами тропака і співали: \”Гоца, гоца, гоцаца, не загубіть
кодаша! Скиньтеся по грошеві, ку піть коня кодашеві.

ХОДАШ (кодаш) — це візник у весільному обряді Буковини. Після вінчання в церкві всі бояри бралися перед хатою руками за кінці шириньок і творили довгий ланцюг. З самого переду йшов ратажела (староста), за ним головний дружко (дружба), а позаду всіх — ходаш. Так ішли до хати, вибиваючи ногами тропака і співали: \”Гоца, гоца, гоцаца, не загубіть кодаша! Скиньтеся по грошеві, ку піть коня кодашеві. Кодаш того заробив, щоби піша не ходив\” (Евген Онацький, \”Мала Енциклопедія\”).

БАРВІНОК — це скромненька квітка блакитного кольору, з гладким, вічно темнозеленим листям. Особливого значення набирає барвінок під час весільних урочистостей, бо з листя барвінку шиють та плетуть молодим вінки. Тому барвінок символізує кохання та є символом дівочої чистоти. Дівчина, що втратила свою чистоту до весілля, втратила також барвінок, тобто не має права носити вінок. (Евген Онацький, \”Мала Енциклопедія\”).

ВЕСІЛЬНЕ ДЕРЕВЦЕ – призначене для молодих, що бажають \”спаруватиси\”. Тому й деревце призначене для їхнього весілля повинно мь.ти як рядків, так і крачків до пари. Коли б один рядок маз тільки три крачки, тоді одно з молодих лишиться в скорому часі вдівцем або вдовицею, коли б один рядок мав аж п\’ять крачків, тоді одне з молодих буде мати \”любаску\”, або \”любаса\”.

КРАЧОК — це галузка, гилячка.

ЗИМОВІ М\’ЯСНИЦІ — це час від Богоявлення Господнього (Йордану) до Неділі М\’ясопусної.

ПРОЗІРНИК — це малий калач, перев\’язаний навхрест червоною волічкою з малою квіткою з барвінку на середині, що його молоді носили зав\’язаний хустинкою на правій руці і в призначений весільним обрядом час дивилися крізь нього, оглядаючи свою долю. У матеріялах етн. НТШ, V, 31-32, так описується символ прозірника: \”Як тільки княгиня (молода) сяде на коня, щоб їхати до слюбу, дивиться крізь калач (прозірник) на всі чотири сторони світу. Коли г.огляне на схід сонця, каже матка: \”Абис була, єк зоря красна\”. Коли ж молода подивиться на захід, цілує її мати й каже: \”Абис була, єк сонце щасна\”. Скоро погляне крізь калач на північ, зближаються до неї отець зі словами: \”Не знай ніколи ні зими, ні нужди\”. А як звернеться на полудень, кажуть дружки: \”Аби вам було всюди мирно\”. Так, може, було десь і колись. В околицях і часах, що тут описується, молоді дивлячись крізь прозірник, тільки потихо промовляли: \”Господи Боже, допоможи\”.

ТРИ (3) — це число, що з найдавніших часів символізує довершеність і досконалість. На острові Криті, за яких 2.000 років до Христа, число три мало релігійний характер і було для критян святим. Подібне бачимо і в інших країнах.

У Св. Письмі, головно в Новому Запозіті, число три зустрічається дуже часто: віра у Св. Тройцю, до новонародженого Месії – Христа приходять три царі і приносять Йому три дари, Апостол Петро три рази зрікається Христа і т р и рази кається, при Преображенні Христа на горі Тавор були присутні три Апостоли, на Голготі було і р и хрести, а на хресті Спасителя був напис у трьох мовах, Христос воскрес на третій день і т. д.

В українського народу з давек давна число три відігравало містичну ролю. І сьогодні всі важніші дії в релігійних відправах та родинних обрядах виконуються тричі: при охрещенні дитину занурюють три рази у воду, при шлюбі священик благословить молодих три рази, а при співі \”Ісайс радій…\” тричі обводять молодих навкруги аналою і т. д.

Також у весільних обрядах важніші дії виконуються тричі: благословення родичами молодих вінком, виголошення прощі, заводини довкола столу, \”скуповування\” дружбою дружок і т. п.

ТУР — це предок домашнього вола і подібної до нього породи. Еув дуже дикий і відважний. Тур був символом незалежности і ди-кости.

Тур був насамперед ловецькою звіриною. А що лови символізували в нас сватання, — тому тур чи туриця, як дуже цінна звірина, символізує у весільних піснях молоду. Перед від\’їздом молодої до батьків молодого співали: \”Он не тур це, ні туриця, тільки красна молодиця\” (Евген Онацький, \”Мала Енциклопедія\”).

КРАНКА — це китиця (наприклад, китиця калини, китиця винограду і т. п.).

ВАСИЛЬОК — це запашна рослина, що супроводить життя українця від народження аж до гробу. В Україні була дуже поши рена пеґенда про ролю васильків у зачатті Ісуса Христа. \”Архангел Гавриїл, прийшовши благовістити Пречистій Діві Марії про народження Сина Божого, передав їй вітку васильку і промовив: \”Приношу тобі тут від Бога дар — вітку гарної квітки, понюхай і побачиш, як гарно пахне. Вона взяла васильок, понюхала, а кілька днів пізніше завагітніла.\”

Тому васильок, як квітка Богородиці, фігурує в нас у всіх обрядах, що супроводять родинні події.

Не бракувало васильків і на весіллі. Васильками заквітчували косу молодої і весільне деревце. \”Нехай Марусі деревце зів\’ють з хрещатого барвінку, запашного васильку та червоної калини\” (Ф. Бовк, \”Студії\”).

Васильок символізує благочестя, плодовитість та вірність аж де смерти.

КАЛИНА — це кущ з лапчастим листям, білими квітками та червоними соковитими ягідками, символізує красу і здоров\’я. У весільній пісні про молоду співається: \”Ой червона, єк калина, а солодка, єк малина\”.

ВЕСІЛЬНЕ ДЕРЕВЦЕ – вжз заквітчане символізує всі найкращі душевні й тілесні прикмети, які молоді лиш можуть мати: життєрв дісність (саме деревце), благочестя, плодючість і вірність на ціле життя (васильки), любов і невинність (барвінок), та красу і здоров\’я (червона калина).

СІНО – тобто скошена і висушена трава має в українського народу велику пошану. Сіном застеляють стіл під Різдвяну Вечерю, а по Йордані брали це сіно зі столу, крутили з нього перевесла та обв\’язували ними в саду овочеві дерева, щоб добре родили. Том\\ під час прощі клали під коліна молодим сіно, яке є символом добробуту й заможности.

В українського народу є звичай, вітаючи визначних гостей, підносити їм хліб-сіль. В давніх часах хліб і сіль були певною запорукою проти голоду, а тому вони вважалися святими. Крім цього, сіль уважалася як засіб в боротьбі проти ворогів і нечистої сили. Благословення батьками молодих хлібом і сіллю має особливе значення, бо воно являється символом благословенства Божого для подружнього життя молодих, а рівночасно і символом єднання і приязні. Отже, благословення хлібом і сіллю має глибокий релігійний гміст, що його український народ і до сьогодні дуже шанує.

АМБЕР — походить від слова амбра (з арабської мови). Амбра – це дерево подібне до плятана, що виділяє бальзамічну смолу й кадило. Тут, у весільній пісні, амбер кадило у переносному значенні – це священик.

КАЛАЧІ КРУТІ – у весільній пісні співається: \”Ой виходи, мамко, з хати, своє дитя привитати, Та й крутими калачами…\” Що ж то за круті калачі? Весільні калачі печеться так: коли пшеничне тісто вже підросло, тоді кухарка висукує з тіста п\’ять довгих пелюстків, залежно від величини калача, і плете з них калач, склавши його так, що він стає круглим із діркою насередині. Потім висукує ще одну пелюстку і обводить нею калач із-зовні. Коли калач підросте, садять його в піч.

У справі символу калача дослідники не є однозгідні. Одні вважають, що такий \”круглий калач\” з діркою насередині символізує плетену косу молодої,  інші кажуть, що калач символізує сонце (проз. Сумцов), а дехто вважає калач символом вічности (\”без початку і без кінця\”). Тоді залишається ще з\’ясувати, чому обрядові з весільними \”крутими калачами\” надавано такого великого значення.

ПШЕНИЦЯ – Українці з давен-давна обсипували молодих, коли вони приходили від шлюбу, різним зерном, а особливо пшеницею, бо зерно пшениці символізує плодовитість молодих та їхніх потом-ків. Але тому, що пшениця була в нас основою майна й поживи, то вона символізує також багатство й достатки.

МАЯ — це мева (мартин), птаха-плавун, подібна до голуба, живе над морями і великими ріками.

ПЕРЕМІТКА — це досить довгий шматок білого тонкого полотна (півка), з вишитими або перетканими вузенькою смужкою прикрасами на обох гінцях. Старші жінки у святкові дні обвивають ними голову так, щоб оба вишиті кінці звисали на плечі.

БОВТИЦІ (бовтички) — це металеві ґудзики, що ними гуцульські дівчата прикрашують свої зачіски.

БІЛЕ ПОЛОТНО символізує в нашому народі рівну дорогу та зберігання від нечистої сили (Евген Онацький, \”Мала Енциклопедія\”). Тож дбайлива мама молодого простеляє перед першим вступом молодої невістки до її дому біле полотно, щоб забезпечити для свого сина добре життя, щоб його дружина ходила завжди \”рівною дорогою\” та щоб була охоронена від нечистої сили.

Залишити відповідь