Про автора

У багатому різнобарвному вбранні
розходжує весна. Заглядає у кожний куток, ліс, поле, сад, у кожну домівку, а
особливо туди, де є малі діти. Вона з’явилася на світ саме у цю дивну,
прекрасну пору року. Ім’я для неї батьки обрали з глибокою правічною суттю –
Любов. Це спадок від Всевишнього. Любить всіх і все, що її оточує. Великий
зв\’язок має її душа із природою, – в тісному контакті спілкування вони йдуть у
ногу з життям. Природа змалечку надихала Любов Федюк-Жалобу до творчості, до
всього красивого, доброго, вічного. Народилася, жила і виросла в найчудовішому
куточку Гуцульщини – мальовничому селі Дихтинець. Тут і закінчила школу. Всі
бачили у ній філолога чи журналіста, але серце дівчини таємно мріяло про сцену.
Ще змалечку в родині Федюків існувала дивна атмосфера: любов до культури,
бажання вилити все в слові, в музиці. Талант від предків отримали в спадщину, а
це рідкісний скарб.

Про автора

У багатому різнобарвному вбранні
розходжує весна. Заглядає у кожний куток, ліс, поле, сад, у кожну домівку, а
особливо туди, де є малі діти. Вона з’явилася на світ саме у цю дивну,
прекрасну пору року. Ім’я для неї батьки обрали з глибокою правічною суттю –
Любов. Це спадок від Всевишнього. Любить всіх і все, що її оточує. Великий
зв\’язок має її душа із природою, – в тісному контакті спілкування вони йдуть у
ногу з життям. Природа змалечку надихала Любов Федюк-Жалобу до творчості, до
всього красивого, доброго, вічного. Народилася, жила і виросла в найчудовішому
куточку Гуцульщини – мальовничому селі Дихтинець. Тут і закінчила школу. Всі
бачили у ній філолога чи журналіста, але серце дівчини таємно мріяло про сцену.
Ще змалечку в родині Федюків існувала дивна атмосфера: любов до культури,
бажання вилити все в слові, в музиці. Талант від предків отримали в спадщину, а
це рідкісний скарб.

Після закінчення школи у 1997
році Любов вступає до Київського державного інституту театрального мистецтва
ім. І. Карпенка-Карого на стаціонарне відділення за спеціальністю «Театральне
мистецтво», кваліфікація – актор драматичного театру і кіно. Навчання давалося
нелегко. Тяжкі недоспані ночі вичерпували багато сил та здоров’я, але
ніколи у неї не пропадало бажання
творити, працювати… Репетиція за репетицією, крок за кроком вчилася долати
труднощі. Великим прикладом і опорою в житті стала художній керівник курсу,
професор, лауреат премії імені Т. Шевченка, народна артистка України Валентина
Іванівна Зимня. Це людина, яка побачила в Любові великі здібності, вогонь в
очах, прагнення до вищих цінностей. Ані на мить дівчина не шкодувала про свій
пройдений шлях. У 2001 році, закінчивши театральний інститут, вона отримує
направлення працювати в Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О.
Кобилянської. Проте доля диктує свої правила і робить все так, як Бог велить.
Любов приїжджає у рідне село і починає працювати в Дихтинецькій ЗОШ І-ІІІ
ступенів. По-різному складалося життя. Поганого, чорного було більше, аніж
світлого і приємного. Де б не працювала, а душа прагнула того, іще
нездійсненного. Сцена кликала її, снилася і вабила своєю незвіданістю.
Перекресливши всі дороги і шляхи, вона таки їде працювати в театр. Нелегким є
життя митця. Актори – люди специфічні і трохи дивакуваті.

Зараз вона мати трьох діток –
двох синів і донечки. В сім’ї має велику підтримку і розуміння. Чоловік Олег –
в усьому розрада і поміч.

Писати вірші почала із чотирнадцяти років. А зараз, у цей складний час,
Любов хоче здійснити велику мрію – видати авторську книжку новел гуцульським діалектом і поетичну
збірку. Тож нехай її здобутки примножать культурну спадщину краю. А в
нинішньому номері «Карпат» презентуємо деякі її твори.