Об\’єкт зеленого туризму

Власник:

Фалафівка Євдокія Іванівна
С. Підзахаричі,
Путильського району,
Чернівецької області,
Тел.(03738) 2-83-41 моб. 80678040103

Об'єкт зеленого туризму

Садиба
розміщена в унікальному гірському селі, з чистим повітрям і м’яким
кліматом.У садибі працює гуцульська кухня. В будинку є всі умови:душ,
ванна, туалети, а також господарі можуть запропонувати російську баню з
парною та кабінет масажу. Одночасно в садибі можуть відпочивати 25 осіб
у двох і трьох-місних номерах.За бажанням господарі катають на конях по
горах, взимку прогулянки на санях. Також у послугу входить підвезення
кіньми до перевалу «Німчич» на підйомники, щоб покататися на лижах та
санях. Будинок знаходитоься на березі річки Черемош де влітку можна
купатися.

Читати дальше

Категорія: Зелений туризм

Об\’єкт зеленого туризму

Власник:

Кушнір Василина Іванівна.

с. Розтоки

Путильського району

Чернівецької області.

Тел. (03738) 2-54-05

зелений туризм

Приватний
будинок знаходиться в мальовничому селі Розтоки. До ваших послуг двох і
трьохмісні кімнати з усіма зручностями, які оформлені в українському
старовинному стилі. Є можливість помилуватися краєвидами, відвідати
історичні пам’ятки, познайомитися з давніми звичаями та обрядами.
Харчування із свіжих фруктів та овочів. Господиня готує українські
страви: борщ з пампушками, вареники, деруни, бануш, бринзу тощо. Читати дальше

Категорія: Зелений туризм

СИВАК Дмитро Іванович

           

Народився
26

жовтня 1950

р.
в с. Мариничі Путильського району.
Батьки, Ганна Дмитрівна та Іван
Миколайович, живі, дай їм Бог здоров\’я.
Вони виховали восьмеро дітей.

З малих літ Дмитро
цікавився мистецтвом, а особливо
народним, адже виріс він у такому
колоритному, яскравому своєю самобутністю
куточку України. Його мама, незважаючи
на важку працю в колгоспі, знаходила
сили і час займатися вишивкою, ткацтвом,
писанкарством, чому навчила всіх своїх
дітей. Така атмосфера сприяла розвитку
творчої особистості Дмитра Сивака.

Читати дальше

ГУЛЕЙ Фрозина Тодорівна

Гулей Фрозина Тодорівна

Керівник фольклорно-етнографічного колективу «Молодички-жартівнички», член Національної спілки майстрів народного  мистецтва (1992), заслужений майстер народної творчості України (1999). Берегиня народної творчості, народна поетеса, вишивальниця, гумбрйстда, коломийкарка.

Народилася 6 жовтня 1930 р. у с. Чорногузи в родині сільських ґаздів, які добре зналися на землі. Батько володів найпочеснішою і найважчою на той час професією плотогона — 35 років сплавляв ліс бурхливим Черемошем. Мати мала багато дарів від Бога, її серце і руки звеселяли світ і піснею, і вишиванням. Було в кого перейняти красу творення. Фрозинка співала, колядувала, коломийками світ втішала, жартами щедро звеселяла. А скільки див від гірських людей почула, а скільки записала в зошити свої, щоб не зникли, не загубились, щоб з пам’яті не стерлись.

Ніколи не забувала пісню і вишивку. А після заміжжя — тим більше. Бо хорошого життєвого друга стріла, її Григорій Кузьмович зазнав немало бід.

У 1961 р. Фрозина Тодорівна познайомилася з Леопольдом Ященком та його дружиною Лідією Орел — знаними в Україні етнографами. Майже два тижні експедиція з Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського АН України вивчала феномен цієї дивовижної жінки, записуючи її безцінні надбання. Художник Мар’ян Маловський написав з натури портрет мисткині «Гуцулка з Вижниці», який виставлявся і далеко поза межами України.

У1962 р. Л. Яшенко видрукував «Буковинські народні пісні», серед яких були й записані у Фрозини Гулей. У передмові було сказано: «Із самих лише записів Фрозини Гулей можна було б скласти окрему цікаву збірку». Її пісні отримували друге життя. Якось з радіоточки вона почула свою пісню «Глибока криниця» у виконанні народної артистки України Діани Петриненко. Згодом ця пісня полинула у світ голосом Дмитра Гнатюка, а до неї доєдналася ще одна перлина — «Нехай загородять». Та чи не найбільшою була радість, коли почула свою криниченьку, як ніжно називає її авторка, у виконанні Буковинського ансамблю пісні і танцю під керівництвом народного артиста України Андрія Кушніренка.

Допомагає мисткиня у становленні самодіяльного ансамблю танцю у Вижниці «Смеречина». Саме до неї за допомогою звертався талановитий балетмейстер-самородок Валерій Васьков. Ось тут і знадобились її знання пісні, фольклору, традицій, народного строю, — усього того, що знала про гори, гуцулів, буковинців, про свій волелюбний народ. Це допомогло колективу зійти на світову вершину слави, отримати визнання.

У 1985 р. у неї виникла думка створити в рідному селі фольклорний співочий колектив. Ось уже 15 років гурт «Молодички-жартівнички» з гордістю носить звання народного. Вони тричі були лауреатами міжнародних гуцульських фестивалів, призерами на фестивалях «Доля», «Червона рута», здобули перше місце в Україні на фестивалі «Сонячні кларнети». Багато довелося попрацювати режисеру, постановнику та незмінній ведучій — Анні Гудимі.

25 років вишиванки Фрозини Гулей були окрасою виставок у Румунії, Польщі, Канаді, Америці. У 1998 р. виготовлений Фрозиною Тодорівною у старовинному стилі фольклорно-етнографічний костюм із семи частин був відправлений до Мюнхена в Музей українознавства.

Фрозина Тодорівна знає 300 народних пісень. А це — історичні, побутові, весільні, вояцькі, жалісливі і жалібні, жартівливі та залюбливі. У її скарбничці — понад 500 коломийок і чимало легенд. Водночас сама є авторкою кількох з них, зокрема «Сповідь старого гуцула», «Пісня про Федьковича», легенди «Про нещасного Проця та його гірку долю».

Недавно вийшла з друку її книга «Заспіваймо пісню, гуцули-краяни», у якій вміщено 75 пісень. Готується до друку видання про Чорногузи та Вижницю, у якому відображено події Другої світової війни, повоєнне лихоліття, голод, вдовине життя. Усе побачене очима 15-річної дівчинки передається словами мудрої талановитої жінки і зачіпає найтонші струни серця людського.

Читати дальше