Категорія: Імена славних сучасників

Всіма дорогами й шляхами – до мети

Про автора

У багатому різнобарвному вбранні
розходжує весна. Заглядає у кожний куток, ліс, поле, сад, у кожну домівку, а
особливо туди, де є малі діти. Вона з’явилася на світ саме у цю дивну,
прекрасну пору року. Ім’я для неї батьки обрали з глибокою правічною суттю –
Любов. Це спадок від Всевишнього. Любить всіх і все, що її оточує. Великий
зв\’язок має її душа із природою, – в тісному контакті спілкування вони йдуть у
ногу з життям. Природа змалечку надихала Любов Федюк-Жалобу до творчості, до
всього красивого, доброго, вічного. Народилася, жила і виросла в найчудовішому
куточку Гуцульщини – мальовничому селі Дихтинець. Тут і закінчила школу. Всі
бачили у ній філолога чи журналіста, але серце дівчини таємно мріяло про сцену.
Ще змалечку в родині Федюків існувала дивна атмосфера: любов до культури,
бажання вилити все в слові, в музиці. Талант від предків отримали в спадщину, а
це рідкісний скарб.

Читати дальше

СИВАК Дмитро Іванович

           

Народився
26

жовтня 1950

р.
в с. Мариничі Путильського району.
Батьки, Ганна Дмитрівна та Іван
Миколайович, живі, дай їм Бог здоров\’я.
Вони виховали восьмеро дітей.

З малих літ Дмитро
цікавився мистецтвом, а особливо
народним, адже виріс він у такому
колоритному, яскравому своєю самобутністю
куточку України. Його мама, незважаючи
на важку працю в колгоспі, знаходила
сили і час займатися вишивкою, ткацтвом,
писанкарством, чому навчила всіх своїх
дітей. Така атмосфера сприяла розвитку
творчої особистості Дмитра Сивака.

Читати дальше

ГУЛЕЙ Фрозина Тодорівна

Гулей Фрозина Тодорівна

Керівник фольклорно-етнографічного колективу «Молодички-жартівнички», член Національної спілки майстрів народного  мистецтва (1992), заслужений майстер народної творчості України (1999). Берегиня народної творчості, народна поетеса, вишивальниця, гумбрйстда, коломийкарка.

Народилася 6 жовтня 1930 р. у с. Чорногузи в родині сільських ґаздів, які добре зналися на землі. Батько володів найпочеснішою і найважчою на той час професією плотогона — 35 років сплавляв ліс бурхливим Черемошем. Мати мала багато дарів від Бога, її серце і руки звеселяли світ і піснею, і вишиванням. Було в кого перейняти красу творення. Фрозинка співала, колядувала, коломийками світ втішала, жартами щедро звеселяла. А скільки див від гірських людей почула, а скільки записала в зошити свої, щоб не зникли, не загубились, щоб з пам’яті не стерлись.

Ніколи не забувала пісню і вишивку. А після заміжжя — тим більше. Бо хорошого життєвого друга стріла, її Григорій Кузьмович зазнав немало бід.

У 1961 р. Фрозина Тодорівна познайомилася з Леопольдом Ященком та його дружиною Лідією Орел — знаними в Україні етнографами. Майже два тижні експедиція з Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського АН України вивчала феномен цієї дивовижної жінки, записуючи її безцінні надбання. Художник Мар’ян Маловський написав з натури портрет мисткині «Гуцулка з Вижниці», який виставлявся і далеко поза межами України.

У1962 р. Л. Яшенко видрукував «Буковинські народні пісні», серед яких були й записані у Фрозини Гулей. У передмові було сказано: «Із самих лише записів Фрозини Гулей можна було б скласти окрему цікаву збірку». Її пісні отримували друге життя. Якось з радіоточки вона почула свою пісню «Глибока криниця» у виконанні народної артистки України Діани Петриненко. Згодом ця пісня полинула у світ голосом Дмитра Гнатюка, а до неї доєдналася ще одна перлина — «Нехай загородять». Та чи не найбільшою була радість, коли почула свою криниченьку, як ніжно називає її авторка, у виконанні Буковинського ансамблю пісні і танцю під керівництвом народного артиста України Андрія Кушніренка.

Допомагає мисткиня у становленні самодіяльного ансамблю танцю у Вижниці «Смеречина». Саме до неї за допомогою звертався талановитий балетмейстер-самородок Валерій Васьков. Ось тут і знадобились її знання пісні, фольклору, традицій, народного строю, — усього того, що знала про гори, гуцулів, буковинців, про свій волелюбний народ. Це допомогло колективу зійти на світову вершину слави, отримати визнання.

У 1985 р. у неї виникла думка створити в рідному селі фольклорний співочий колектив. Ось уже 15 років гурт «Молодички-жартівнички» з гордістю носить звання народного. Вони тричі були лауреатами міжнародних гуцульських фестивалів, призерами на фестивалях «Доля», «Червона рута», здобули перше місце в Україні на фестивалі «Сонячні кларнети». Багато довелося попрацювати режисеру, постановнику та незмінній ведучій — Анні Гудимі.

25 років вишиванки Фрозини Гулей були окрасою виставок у Румунії, Польщі, Канаді, Америці. У 1998 р. виготовлений Фрозиною Тодорівною у старовинному стилі фольклорно-етнографічний костюм із семи частин був відправлений до Мюнхена в Музей українознавства.

Фрозина Тодорівна знає 300 народних пісень. А це — історичні, побутові, весільні, вояцькі, жалісливі і жалібні, жартівливі та залюбливі. У її скарбничці — понад 500 коломийок і чимало легенд. Водночас сама є авторкою кількох з них, зокрема «Сповідь старого гуцула», «Пісня про Федьковича», легенди «Про нещасного Проця та його гірку долю».

Недавно вийшла з друку її книга «Заспіваймо пісню, гуцули-краяни», у якій вміщено 75 пісень. Готується до друку видання про Чорногузи та Вижницю, у якому відображено події Другої світової війни, повоєнне лихоліття, голод, вдовине життя. Усе побачене очима 15-річної дівчинки передається словами мудрої талановитої жінки і зачіпає найтонші струни серця людського.

Читати дальше

ГАСЮК Олена Онуфріївна

ГАСЮК Олена Онуфріївна

Берегиня і майстриня  технологій і традицій української, буковинської, гуцульської народної вишивки.

Народилася липня 1921 р. у с. Дихтинець Путильського району. Мати Анастасія Іванівна — одна з дочок Федюка. Батько Онуфрій Михайлович займався столярською справою.

У 1944 р. дівчина вступила у Вижницьке училище прикладного мистецтва, де навчалася з перервою. Після закінчення до 1975 р. працювала тут викладачем вишивки.

У 1981 р. у видавництві «Вища школа» видрукувано альбом «Художнє вишивання», укладений Оленою Онуфріїв­ною у співавторстві з Марією Степан. Він перевидавався шість разів і зберігає 280 візерунків мисткині, яка володіє сотнею технік вишивки.

У 1996 р. в оселі вишивальниці відкрито музей, що став дивовижною скарбницею творінь її рук. Водночас Олена Онуфріївна створила фотоілюстративний каталог, куди увійшли її найкращі  роботи.

Майстриня — учасник і лауреат багатьох республіканських, національних та міжнародних виставок у Москві, Києві, Чернівцях, Томську, Рязані, Владивостоці, Бельгії, Румунії, її роботи є в  приватних колекціях в Ізраїлі, Аргентит, Америці, Німеччині, Росії, Польщі, Румунії, Канаді. Персональні виставки відбулися в Чернівцях, Коломиї та у рідній Вижниці.

Успадкувавши від свого діда, знаного в усіх-усюдах майстра мосяжництва Івана Федюка талант бачити і народжувати красу, вона і сьогодні оповідає про нього ніжно, з великою повагою і любов’ю. Адже мало кому з простого люду поталанило побувати на прийомі у австрійського цісаря та ще й подарувати йому два пістолі — дивовижний витвір власних рук.

Дід Іван належав до людей, які мали ремесло, і в ті далекі часи зберегли його, надавши особливого значення. І хто міг подумати, що його онуці поталанить сягнути тієї вершини у мистецтві, що дозволить їй зрівнятися з його майстровою могутністю.

На обійсті Олени Онуфріївни господарює краса, щедро сипле статком врожайного поля, барвами усміхненого квітника і тихим переспівом ниток на полотні. Господиня у звичній задумі десь далеко на полонинах збирає у букети візерунки, аби дати їм нове життя, аби знову і знову до­повнювати свій музей. А щойно завітаєш у ці кімнати, як подих перехоплює неповторна краса. На портьєрах, скатерках, ясиках — характерні для Гуцульщини й Буковини кольори та візерунки. Портрет Шевченка виконано осучасненим орнаментом, а в орнаменті до портрета Ю. Федьковича домінують відтінки гірських чаклунок-смерічок. Панно «Чорнобривці» — це своєрідна робота-експромт. Вишивка, макраме, тороки, геометричний орнамент — неповторне єднання і глибока цілісність.

Усі вироби, немов живі краєвиди, немов струни глибоко з-під серця наших відчуттів. А які прегарні сорочки — зібрання останніх років. Серед них вишиті уже відродженими старими техніками. Кручені шви, плутанка настільки неповторні, що вишивки відразу різняться у часовому просторі. Дуже насичений, деякою мірою бархатистий візерунок, винятково чорного, червоного
та вишневого кольорів, як суцільність зажуреного перед дощем неба чи чітко виражена нічна краса гір. Є в усьому цьому немало суму від життя тяжкого, пересіяного нужденністю, смутком і лише
інколи осяяного світлом радості.

Отож не дивно, що у 2006 р. у видавництві «Черемош» вийшов альбом О. О. Гаскж «Буковинська народна вишивка», де зібрано 280 орнаментів та 100 різних технік вишивання.