Категорія: Буковинські гуцули

Другий день весілля

Немає коментарів
Властиве весілля відбувається аж другого дня (в четвер).

Вже раненько приготовляється молодий і молода до весільного походу до церкви. До дому молодого й молодої сходяться гості: батько і матка весільні, дружба, дружки, бояри, свашки та інші. Ніхто із запрошених не приходить голіруч. Звичайно чоловіки приносять з собою \”честь\” — два калачі і пляшку горілки, або топку соли, а жінки по курці. Коли вже все приготоване до походу, батьки молодого чи молодої, вся їхня рідня та всі поважні ґазди засідають за стіл. На середині хати перед столом кладуть в\’язку сіна, накривають сіно ліжником, на ліжниках кладуть подушку, а на подушку стає на коліна молодий чи молода та схиляє голову над столом. Тоді виступає серед хати один поважний ґазда і проказує \”Прощу\”:

Читати дальше

Перший день весілля

Немає коментарів
Першого дня весілля, тобто в середу, запрошені жінки збираються дуже рано в домах молодої і молодого, щоб шити чи плести вінок. Одна жінка шиє чи плете вінок, а дві інші тільки добирають листки барвінку і подають тій, що шиє чи плете вінок. Наперед жінки закликають батьків молодого чи молодої і ці зачинають шити чи плести вінок своїй дитині. Всі присутні співаюсь обрядові весільні пісні. Під той час приходять також музиканти і пригравають до пісень.

Читати дальше

ГУЦУЛЬСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ В БУКОВИНСЬКИХ КАРПАТАХ

Немає коментарів
з початку 20-го століття

(Околиці: Вижницк — Сторонець Путилів) Сватання і заручини

Коли батьки парубка підшукають для нього відповідну пару (а весілля майже завжди залежить від батьків, бо вони дають віно, основу нового господарства), або коли парубок сам підшукає собі дівчину, то сходиться родина на нараду, вибирають з-поміж себе двох старостів і ці йдуть до батьків дівчини. Коли старости виложать справу сватання батькам дівчини, то відповідь може бути: шо дівчина \”ще замолода до подружжя\”, а це означає відмову, або що вони обдумають справу і дадуть їм відповідь. Це знак, що батьки дівчини ставляться прихильно до цієї справи. Коли батьки дівчини повідомили про згоду на подружжя, тоді старости разом з парубком ідуть ще раз до батьків дівчини і там обговорюють справу \”віна\”.

Читати дальше

Важливіші місцевості Буковинської Гуцульщини і видатніші в них громадські діячі.

    Найважливішим культурним і торговельним центром Буковинської Гуцульщини є повітове — сьогодні районове — місто Вижниця, яке є немов розмежувальним пунктом між Гуцульщиною і Підгір’ям.
    Назву місцевости Вижниця стрічаємо перший раз у молдавській хроніці Йона Некульчі (1672-1745). Некульча передає назву в українській народній вимові “Вижніца”, Розуміється, що заселена місцевість мусіла існувати далеко раніше. У 1767 р. Вижниця отримує привілей торгового містечка. У 1855 р. Вижниця стає повітовим центром і відтоді його значення як адміністративного і торговельного, а згодом і культурного, центру значно зросло.
    В околиці діяла (1817-1830) опришківська ватага Мирона Штолюка (Катеринюка), якого спіймано й скарано на горло разом із 7-ма членами ватаги у Вижниці.
    Лукин Кобилиця був послом від Вижницького повіту і під мас гуцульських розрух мав на окраїні Вижниці (на Глєдеві) одні із скликаних ним зборів.
    Від половини 19 ст. українська національна свідомість Вижниці й Вижниччини скоро зростала завдяки рідній школі й рідному слову із театральної сцени. Буковинська Гуцульщина знайшлася у щасливому положенні, видавши зі свого середовища великого національного пробудника й щирого опікуна рідної школи, письменника й шкільного інспектора для народних шкіл Вижниччини Осипа Юрія Федьковича. Федькович був рівнож щирим опікуном театрального мистецтва. Федькович розумів, — як це висловлювався Сидір Воробкевич, — що “в цей спосіб (при помочі театру — І. Н.) найлегше дістатись до душі свого народу, ушляхетнити його серце й зрушити його національну свідомість”.

Читати дальше

Буковинська Гуцульщина й українське національне відродження на Буковині під проводом \”Короля Гуцула\”

    Революційні рухи в Західній Європі проти абсолютизму і його чорної
реакції, а зокрема революції в Парижі, Берліні й Відні у 1848 р.,
приносять подув національної волі народів уярмлених імперіалістичними
державами. Цей подих волі, весни народів, особливо відчувся в
австрійській імперії, златаній із багатьох окремих народів — зокрема
слов\’янського походження, як: поляків, словаків, словінців, українців,
хорватів, чехів. Зі всіх цих народів найбільше упослідженими були
українці, бо знаходилися під тиском мадярів — на Закарпатті, поляків —
у Галичині та румунів — на Буковині, без рідної мови й рідної школи,
призначені на винародовлення: змадярщення, ополячення і зрумунщення.

Читати дальше